Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

Рита всілася у найближче крісло і простягнула руку до зап'ястка дитини, щоб поміряти пульс. Дівча спочатку з подивом глянуло на неї, але одразу перевело погляд на книжку. Шкіра у неї була тепла, а пульс — упевненим. Рита зосередилася на підрахунку ударів і спогляданні за стрілкою годинника, аж тут пригадала, як задрімала в «Лебеді», тримаючи цю дівчинку на колінах.

— Усе добре, — винесла вона вердикт і відпустила теплу дитячу руку.

— Не йдіть одразу, — попросила Гелена. — Нам зараз принесуть яйця й тости. Ви ж можете залишитися?

За сніданком вони продовжили розмову про дитину та стан її здоров'я.

— Ваш чоловік сказав мені, що вона поки що не заговорила?

— Ще ні, — голос у місіс Вон був невпевнений. — Оксфордський лікар пообіцяв, що до неї вернеться голос. На це може знадобитися і пів року, та врешті вона знову заговорить.

Риті було чудово відомо, що більшість лікарів не любить визнавати, що не знають відповіді на поставлене запитання. Якщо позитивна відповідь неочевидна, то незабаром прийде або негативна, або потреба у відповіді взагалі відпаде. Звісно, вона не стала посвячувати в це місіс Вон.

— А до того мовлення Амелії розвивалося нормально?

— О так, гомоніла собі, як будь-яка дворічна дитина. Інші не второпали, що вона белькоче, але нам усе було зрозуміло. Так, Амеліє?

Погляд Гелени постійно був прикутий до дитини і, незалежно від теми розмови, усмішка не сходила з її вуст. Здавалося, що бачити дівчинку — вже величезне щастя для неї. Вона розрізала їй тости на довгі шматочки і показувала, як треба вмочувати їх у жовток. Дівчинка зосередилася на їжі. Коли вона доїла жовток, Гелена вклала їй у ручку ложку, і дитина стала видобувати зі шкаралупи білок. Місіс Вон із величезним задоволенням спостерігала за дівчинкою і продовжувала яскраво усміхатися й тоді, коли поверталася до гості. Та готова була щиро розділити радість матері, але все-таки, коли Гелена усміхалася до неї, Рита відчувала щось недобре. У звичайній ситуації вона б тільки пораділа за неї, особливо враховуючу її довготривалу скорботу, але тут не могла позбутися відчуття страху. Їй зовсім не хотілося псувати радість Гелени, але обов'язок велів нагадати жінці про обережність, якої вимагала ця ситуація.

— А як же містер Армстронг і його загублене дитя? Чи є якісь новини?

— Бідолашний містер Армстронг, — красиве личко Гелени одразу захмарилося. — Дуже йому співчуваю. Від нього немає жодних новин, нічогісінько.

Гелена зітхнула так, що одразу стало зрозуміло, як глибоко вона співчуває, але водночас Рита завважила, що місіс Вон ніби не відчуває жодного зв'язку між горем містера Армстронга та власним щастям.

— Ви вважаєте, що батько відчуває те ж саме, що й мати? Я маю на увазі, коли втрачає дитину. І коли йому нічого про неї не відомо.

— Думаю, залежить від того, який батько. І яка мати.

— Гадаю, ви маєте рацію. Мій батько був би вбитий горем, якби втратив мене. А містер Армстронг здався дуже… — вона зробила паузу і замислилася. — Дуже чутливим чоловіком. Що скажете?

Рита пригадала, що показав його пульс.

— Із першої зустрічі складно зрозуміти. Можливо, ми всі у ту мить були трохи не в собі. А ви бачилися з ним потому?

— Він приходив ще раз, щоб знову подивитися на дівчинку вже у більш урівноваженому стані.

В її голосі прозвучав певний сумнів.

— І як? Він зміг нарешті винести остаточний вердикт?

— Не впевнена в цьому, — помірковано відповіла Гелена, і раптом, кинувши на Риту блискавичний погляд, продовжила пошепки:

— Ви ж знаєте, що кажуть. Що його дружина втопила дитину. А потім сама випила отруту.

Жінка тяжко зітхнула.

— Вони знайдуть тіло. Я постійно кажу про це Ентоні. Вони обов'язково знайдуть тіло, і тоді містер Армстронг остаточно переконається.

— Минуло вже багато часу. Гадаєте, його ще можна знайти?

— Треба. До того часу цей чоловік буде мучитися невідомістю. Звісно, її навряд чи знайдуть живою. Скільки тижнів минуло? Чотири? — вона по-дитячому порахувала на пальцях. — Майже п'ять. Можна сподіватися, що вони щось знайдуть… Але я думаю — хочете, скажу?

Рита кивнула.

— Мені здається, що він не може змиритися з тим, що Еліс потонула, і тому, щоб так не мучитися, чіпляється за думку, що Амелія може виявитися його дочкою. Бідолашний.

— І ви відтоді його не бачили?

— Ми бачили його ще двічі. Він повернувся сюди за десять днів, і вдруге ще десять днів по тому.

Рита чекала на продовження, і Гелена з ним не забарилася.