Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

Енн із кошмарів — піднятий угору палець і похмурий погляд чорних очей — була жахливою та мстивою. Та Енн, яку Лілі побачила в «Лебеді» й уявила у будинку Вонів, — інакша. Вона була спокійна. Не витріщалася, не тицяла пальцем, не корчила страшнючі міни. Вона мала такий вигляд, ніби не збирається нікого ображати, тим паче Лілі. Та Енн, яка повернулася, напрочуд схожа на ту Енн, якою вона колись була.

Лілі просиділа дві години на сходах; темрява заглядала у вікна, а плюскіт ріки ліз у вуха. Вона думала про Енн, яка вилазить із ріки, і з неї на підлогу ллється суцільний жах. Думала про Енн, що сидить у синьому вовняному платті біля комина у Баскот-Лоджі. Втім, до того часу, як калюжа на підлозі розчинилась у темряві, Лілі все ще не змогла оформити своє збентеження у питання, не кажучи вже про пошуки відповіді. Коли жінка незграбно підвелася і зняла пальто, щоб нарешті йти спати, єдине, до чого вона додумалася, було те, що цю глибоку таємницю неможливо осягнути.

Щось відбувається, а потім відбувається ще дещо, а потім відбуваються ще різні речі — очікувані та неочікувані, звичні й незвичайні. Одним із передбачуваних результатів подій у «Лебеді» стало те, що Рита заприятелювала з місіс Вон. Їхня дружба почалася у ту мить, коли лікарка почула стукіт у двері й побачила на порозі містера Вона.

— Я хотів подякувати вам за все, що ви зробили вчора ввечері. Якби не ви і ваша вправність — ох, навіть думати про це не можу.

Він поклав на стіл конверт: «На знак нашої щирої вдячності!» — й запросив її зайти до Баскот-Лоджа, щоб ще раз оглянути дитину.

— Ми возили її до лікаря в Оксфорд. Він виніс вердикт, що, з огляду на випробування, які випали на її долю, дівчинка у цілком задовільному стані. Але ж щотижневий огляд не завадить, чи не так? Та й моя дружина вас про це прохає — нам так буде спокійніше.

Рита призначила день і час візиту, а коли він пішов, відкрила конверт. Винагорода була достатньо щедрою, щоб хоч приблизно оцінити статки Вонів і глибину їхньої любові до дочки, та все-таки не такою величезною, щоб поставити її в незручне становище. Саме впору.

Того дня, коли Рита мала з'явитись у Баскот-Лоджі, періщив сильний дощ, який розбурхав ріку, змусивши поверхню води постійно змінювати візерунок і структуру. Коли жінка прибула до маєтку, її провели до гарненької вітальні з жовтогарячими шпалерами, зручними кріслами, розташованими напівколом біля комина, де весело танцювало вогнище, та величезним вікном, що виходило просто в сад. На килимку біля комина лежала на животі місіс Вон і гортала сторінки дитячої книжки. Вона миттю перекотилася, схопилася на ноги і вже за секунду стискала руки Рити у своїх долонях.

— Як ми можемо вам віддячити? Оксфордський лікар ставив ті самі запитання й оглянув її так само, як і ви! Я сказала чоловікові: «Знаєш, про що це свідчить? Що Рита не гірша від будь-якого лікаря! Ми маємо вмовити її приходити до нас раз на тиждень і перевіряти, чи все у дитини гаразд». І ось ви тут!

— Після того, що сталося, цілком природно, що ви не хочете пускати справи самопливом.

У Гелени Вон ніколи не було подруги. Її невеличкий досвід перебування в одній вітальні зі старшими жінками не дав їй враження, що від жіночої дружби можна отримати задоволення. Зовнішня благопристойність і стримані манери леді ніяк не в'язалися з дівчиськом, що виросло у човнярні. Саме тому містер Вон так захопився нею. Її кипуча енергія і щире задоволення від простого життя нагадували йому про дівчат, поряд із якими він ріс у шахтарському краї Нової Зеландії. Але у Риті Гелена побачила жінку, інтереси якої не обмежувалися посиденьками у вітальні. Їх розділяв десяток років і багато інших обставин, та все-таки місіс Вон одразу відчула прихильність до Рити, і ця приязнь була взаємною.

Дівчинка, одягнена у синю сукню з білим комірцем і синьо-білі вишиті черевички, тепер мала зовсім інший вигляд. Почувши звук дверей, вона підняла голову, ніби чекала на когось, але, побачивши Риту, одразу втратила інтерес і повернулася до книжки.

— Продовжуйте разом читати, — порадила Рита. — Я поміряю їй пульс, поки вона ненапружена. Насправді це не обов'язково. Вона має квітучий вигляд.

Так і було. Волосся дівчинки тепер блищало. На щоках грав легкий рум'янець. Її ручки та ніжки здавалися міцними, а рухи були впевнені й спритні. Як і місіс Вон, вона лежала на животі, спираючись на лікті, задерши вгору й схрестивши ніжки у вишитих домашніх черевичках. Дівчинка мовчки, але з цікавістю розглядала картинки, на які їй вказувала Гелена.