Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

Ліхтар Ґіггса описав дугу над обличчям дівчинки.

— Ма сказала, що вона померла, — промовив Джонатан.

— Так воно і є, хлопче.

— Ма каже, що вона тепер в іншому місці.

— Це правда.

— А дивиться так, ніби вона тут. Дивиться на мене.

— Думки покинули її голову, а душа відлетіла.

— Може, вона таки спить?

— Ні, хлопче. Вона б уже прокинулася.

Від ліхтаря на нерухомому обличчі танцювали тіні, тепло світла наче приховувало смертельну блідість шкіри, але ніщо не могло замінити внутрішній вогник життя.

— Колись давно жила дівчина, яка спала сотню років. Її розбудив поцілунок.

Ґіггс несамовито заблимав.

— Гадаю, це просто казочка.

Світлове коло перемістилося від обличчя дівчинки під ноги Ґіггсові, коли вони йшли до виходу. Втім, біля самих дверей він помітив, що Джонатана біля нього не було. Обернувшись, він високо підняв ліхтар і саме побачив, як хлопець у темряві нахилився й торкнувся поцілунком лоба дівчинки.

Джонатан зосереджено дивився на дівча. Аж тут його плечі раптово зіщулилися, і він відвернувся.

Вони зачинили за собою двері й пішли.

За дві милі від Редкота жив лікар. Але нікому не спало на думку його покликати. Він був старий, його послуги коштували чимало, а пацієнти здебільшого помирали, що було не надто обнадійливо. Натомість вони вчинили розумно: послали по Риту.

Отже, за пів години по тому, як чоловіка вклади на стіл, із двору почулися кроки і двері впустили жінку. Окрім Марго та її дочок, що були такою ж невід'ємною частиною «Лебедя», як кам'яні стіни та підлогові дошки, жінок у шинку бачили нечасто. Тож кожне око втупилось у молодицю, коли вона зайшла всередину. Рита Сандей була середнього зросту з не світлим і не темним волоссям. Загалом вона мала непересічний вигляд. Чоловіки обдивилися жінку й зафіксували недоліки геть у всьому. Її вилиці були надто високі та кощаві; ніс трохи завеликий; щелепи здавалися надто широкими, а підборіддя надміру висувалося вперед. Найкращою рисою були очі: хоч і гарної форми, але все-таки сірі, та й надто твердо дивилися вони на світ із-під симетричних брів. Роки вже встигли затьмарити молодість Рити. Й інших жінок її віку давно викреслили зі списку тих, на кого ще варто накинути оком. Утім, у Ритиному випадку, попри її простоту та тридцять років дівоцтва, — щось у ній таке було. Може, завдяки історії її життя? Місцева цілителька і повитуха, вона народилась у монастирі, жила там до дорослого віку, а медицини навчилась у монастирській лікарні.

Рита увійшла до зимової кімнати «Лебедя». Ніби не помічаючи всіх тих поглядів, вона розстібнула своє просте вовняне пальто і витягнула руки з рукавів. Сукня була темна й неошатна.

Вона одразу попрямувала туди, де на столі лежав закривавлений і все ще непритомний чоловік.

— Рито, я нагріла тобі води, — сказала їй Марго. — А ось тут ганчір'я, все чисте. Що ще тобі потрібно?

— Більше світла, якщо можна.

— Джонатан зараз принесе згори додаткові свічки та ліхтарі.

— Також не завадило б, — помивши руки, Рита обережно оглядала розріз на губі чоловіка, — бритву і якогось добродія з твердою й акуратною рукою, щоб його поголив.

— Це міг би зробити Джо, еге ж?

Джо кивнув.

— І якийсь алкоголь із ваших запасів. Найміцніший.

Марго відімкнула особливу шафку й дістала звідти зелену пляшку. Вона поставила її поряд із сумкою Рити, й усі п'яндики вп'ялись у неї очима. На пляшці не було етикетки, й це означало, що рідина в ній — нелегального виробництва, а отже, достатньо міцна, щоб звалити з ніг дорослого чолов'ягу.

Два баржовики, що тримали світильники над головою чоловіка, споглядали за тим, як цілителька обстежує провалля, на яке перетворився рот незнайомця. Закривавленими пальцями вона витягла зламаний зуб. За мить дістала ще два. Потім її уважні пальці занурились у волосся, що геть зліпилося від вологи. Вона обстежила кожен дюйм його голови.

— Череп загалом неушкоджений, травми тільки на обличчі. Могло б бути значно гірше. Нумо, витягнемо його спочатку з цих мокрих лахів.

Народ у кімнаті заворушився. Незаміжній жінці неможливо було стягнути з чоловіка одяг, не порушивши при цьому заведеного порядку.

— Марго, — неквапом запропонувала Рита, — покомандуєш чоловіками?

Вона повернулася до стола спиною й заходилася діставати різні штуки зі своєї сумки, а Марго пояснювала молодикам, як стягнути з нього одежу, нагадуючи їм бути обережними: «Ми не знаємо, які ще ушкодження можуть у нього бути, тож не робімо гірше!» — і власноруч розстібувала ґудзики та розв'язувала мотузки, бо чоловіки були надто п'яні та й загалом незграбні. Одяг чужинця кублом валявся на підлозі: темно-синя куртка з безліччю кишень — схожа на куфайку баржовика, але пошита зі значно кращої тканини; нещодавно підбиті чоботи з міцної шкіри; справжній пасок — а річковику й мотузки вистачило б; цупкі вовняні бриджі й плетене спіднє під повстяною сорочкою.