Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

Останнім часом вона віддавала перевагу старому човну — тому, що належав Гелені Ґревіл. Далеко не запливала. Вгору чи вниз? Ні. Вона не шукала пригод. Гелена просто веслувала вздовж дальнього берега і дозволяла човну запливати в очерет.

— Ох, ця імла! Що скаже містер Вон? — знову почувся той самий сльозливий голос.

Гелена розплющила очі. Повітря було таке вологе, що аж тьмяне. Вона дивилася на нього крізь сльозу в кутку ока. Їй нічого не було видно — ні неба, ні дерев; навіть довколишній очерет невидимий. Вона хиталася і гойдалася разом із річкою, вдихала з повітрям вологу, спостерігала за туманом, що повільно просувався, немов течія майже застиглого потоку, немов річка з її сну. Цілий світ занурився на дно, лишивши тільки закоцюблену її та човен Гелени Ґревіл — і ріку, що рухалася й хвилювалася під нею, немов жива істота.

Вона моргнула. Сльоза набухла, розтеклася калюжкою і вирівнялась, але все-таки втрималася у своїй невидимій оболонці.

Якою ж сміливою дівчиною була Гелена Ґревіл! Татко називав її Піратиком. Ним вона й була. Тітку Елізу Гелена доводила до відчаю.

— У ріки є ще й інший бік, — розповідала їй Еліза. — Була собі неслухняна дівчинка, яка полюбляла гратися надто близько до води. Одного дня, коли вона відвернулася, з води виліз гоблін. Він схопив її за волосся і з бриканням і плюсканням утягнув униз, до своїх гоблінських володінь. А якщо ти мені не віриш…

Чи вірила вона їй? Тепер уже й не пригадаєш.

— Якщо мені не віриш, тоді просто слухай. Ну ж бо, слухай. Чуєш, як плеще вода?

Гелена кивнула. Яка чудова історія! Під водою живуть гобліни у власному гоблінському світі! Як цікаво!

— Прислухайся до звуків між плюсканням. Чуєш? Маленькі бульки піднімаються на поверхню й лопаються. У цих бульках — повідомлення від усіх зниклих дітей. Якщо в тебе гострий слух, ти почуєш, як плаче та дівчинка й усі інші діти, які сумують за домом і звуть маму й татка.

Гелена нашорошила вуха. Чи почула вона щось? Тепер уже й не пригадаєш. Та якби гобліни затягнули її під воду, татко просто прийшов би й визволив її звідти. Це було так очевидно, що Гелена Ґревіл навіть сердилася на свою тітку, що та цього не усвідомлює.

За довгі роки Гелена Ґревіл забула історію про гоблінів і їхній світ на іншому, моторошному боці ріки. Але тепер Гелена Вон її пригадала. І пригадувала щодня, коли веслувала у своєму старому човні. Хвилі плюскали ліниво та нерівномірно, поки ріка облизувала й обсмоктувала човен. Вона прислухалася до цих звуків і до проміжків між ними. Почути загублених дітей виявилося зовсім неважко. Вони звучали дуже розбірливо.

— Місіс Вон! Ви потім кісток не зберете! Вертайтеся в дім, місіс Вон!

Ріка хлюпала, човен підіймався й опускався, і далекий голосочок без упину кликав батьків із глибин гоблінського світу.

— Усе добре, — прошепотіла вона блідими губами. Напружила задубілі м'язи, потягнула вкляклі кінцівки. — Матуся вже йде!

Вона перегнулася через борт, човен нахилився, і сльоза скотилася з її вії і нарешті злилася з рікою. Та перш ніж Гелена змогла перемістити вагу ще далі, щоб піти вслід за краплиною, щось вирівняло човен і її відкинуло назад, аж вона знову повалилася на його дно. Глянувши вгору, жінка побачила розмиту сіру фігуру, що нахилилася над носом човна, не дозволяючи йому перехилитися. Раптом фігура набула чіткіших рис, і їй здалося, що то чоловік, який стоїть у плоскодонці. Він зробив рух, ніби відштовхувався жердиною від річкового дна, і тут вона відчула, як човен щось різко потягнуло вперед. Його прудкий рух по воді дивним чином не відповідав легким рухам чоловіка. Ріка послабила хватку, і її із дивовижною швидкістю відбуксувало до берега.

З останнім поштовхом вона побачила сірі обриси пристані.

Економка місс Клер уже чекала, а поряд із нею був садівник. Він підхопив мотузку й прип'яв човен. Гелена підвелась і, спираючись на руку місіс Клер, піднялася на берег.

— Ви промерзли до кісток! Що на вас найшло, люба?

Гелена повернулася спиною до води.

— Він зник…

— Хто зник?

— Поромник… Це він притягнув мене сюди.

Місіс Клер збентежено подивилася у зачудоване обличчя Гелени.

— Ти когось бачив? — пошепки спитала вона в садівника.

Він похитав головою.

— Якщо тільки… Може, то був Мовчан?

Місіс Клер набундючилась і несхвально похитала головою.

— Не забивай їй голову дурницями. Ніби з неї вже не досить.

Гелена раптом дала сильних дрижаків. Місіс Клер стягнула з себе пальто й загорнула в нього свою хазяйку.