Диана Сеттерфилд - Там, у темній річці

— Не бійся, Бесс. Яка користь від страху? Припустімо, є дитина. Припустімо, є жінка. Це найстрашніші помилки, які може зробити молодий чоловік від кохання, і якщо вже воно увінчалося дитиною, ми перші їй порадіємо. Нашим серцям достатньо моці, еге ж?

— Але ж чому цей лист наполовину знищено?

— Гадаю, виникли якісь труднощі… Існує не так багато речей, яких не залагодиш любов'ю, а тут її не бракує. Де любов програє, зазвичай досягають мети гроші.

Чоловік твердо дивився у її ліве око. То було гарне блакитне око, і він чекав, поки хвилювання поступиться у ньому місцем упевненості.

— Ти маєш рацію. То що ж робитимемо? Ти з ним поговориш?

— Ні. Поки що ні.

Він повернувся до паперових клаптиків і вказав на один із купки нерозбірливих.

— Що ти думаєш про це?

Вона похитала головою. Розрив ішов по горизонталі просто через середину слова, від'єднуючи вершечки літер від нижньої частини.

— Гадаю, тут написано Бемптон.

— Бемптон? Та це ж за якісь чотири милі звідси!

Армстронг подивився на годинник.

— Тепер надто пізно йти. Тут ще треба прибрати і дати раду цим тушам. Якщо я не покваплюся, стане надто темно, і до того часу мені ще треба нагодувати свиней. Встану рано вранці і спершу піду до Бемптона.

— Гаразд, Роберте.

Вона повернулася, щоб піти.

— Пильнуй поділ!

Зайшовши до будинку, Бесс Армстронг попрямувала до свого бюро. Ключ повертався у замку із зусиллям. Так було повсякчас відтоді, як його відремонтували. Вона пригадала один день, коли Робіну було вісім. Прийшла додому і побачила, що бюро виламане. Усюди були папери, гроші та документи зникли, а Робін схопив її за руку і промовив:

— Я злякав грабіжника. То був грубезний чолов'яга. І дивися, матусю, ось прочинене вікно, крізь нього він і втік.

Роберт одразу ж вирушив на пошуки того чоловіка, але вона не пішла з ним. Замість того торкнулася пов'язки на оці й пересунула її праворуч, прикривши здорове око і відкривши друге — воно дивилося вбік і бачило те, що не видно було звичайному оку. Бесс взяла сина за плечі й спробувала поглянути на нього своїм зрячим оком. Коли Армстронг повернувся додому, не знайшовши й сліду грубезного грабіжника, вона сказала:

— Я й не сподівалася, що ти щось знайдеш, бо того чоловіка не існує. Справжній грабіжник — Робін.

— Ні! — заперечував Армстронг.

— То був Робін. Надто вже задоволений він вигаданою історією. Це Робін.

— Я не вірю.

Вони так і не змогли дійти згоди, тож поховали цю суперечку під вантажем численних днів. Утім, щоразу, повертаючи ключ у замку, вона про це пригадувала.

Жінка склала аркуш паперу конвертиком і поклала всередину всі нерозбірливі шматочки. Потім відправила туди ж клаптики з фразами. Над останніми трьома папірцями вона застигла, вагаючись, не впевнена, чи варто їх туди класти. Нарешті опустила їх у конверт, примовляючи услід кожному як заклинання:

«Еліс»

«Еліс»

«Еліс»

Вона витягла шухляду бюро, та вже збиралася прибрати складку паперу з очей, аж тут якийсь інстинкт змусив її зупинитися. То був не сам лист. І не спогади про зламаний замок бюро. Щось інше. Відчуття, ніби щось струменить у повітрі.

Жінка спробувала піймати це відчуття за хвоста і дати йому назву. Майже в останню мить, та їй вдалося його вхопити, бо вона почула, як її голос промовляє в порожній кімнаті:

— Щось має статися.

Надворі Роберт Армстронг закінчив гострити ножа. Він покликав другого та третього сина, і разом вони підвісили туші на гаках, щоб кров стекла з них у жолоб. Усі вимили руки в цеберку з дощовою водою, а потім розлили її по підлозі, щоб розмити кров із місця заклання. Наказавши хлопцям відмити підлогу, він пішов годувати свиней. Вони зазвичай робили це разом, але в ті дні, коли йому потрібно було щось обміркувати, чоловік волів робити це наодинці.

Армстронг без зусиль підняв мішки й насипав зерна у корита. Одну свинку він почухав за вухом, іншій потріпав бік — згідно з їхніми персональними вподобаннями. Свині — дивовижні істоти. І хоч більшість людей надто сліпа, щоб це побачити, та вони розумні, і це помітно в їхніх очах. Армстронг був переконаний, що кожна свиня має власний характер, особисті здібності. Коли він обирав поросятко-самицю для розмноження, то зважав не лише на фізичні якості, а й на розум, передбачливість і здоровий глузд: завдяки цьому зі свинки вийде добра мати. Він мав звичку розмовляти зі свинями під час годування, і сьогодні йому також було що сказати кожній із них. «З якого це дива ти така роздратована, Доро?» та «Роки даються взнаки, еге ж, Полл?» Його скарб, свиноматки, усі мали імена. Тим свиням, яких вирощував на заріз, він не давав імен, і називав їх усіх Поросятком. Новій свинці зазвичай обирав таке ім'я, що починалося з тієї ж літери, що й ім'я її матері — так легше було простежити лінію схрещування.