Дівчина біля прилавка з милом провела мене поглядом до самих дверей. Її воля, вбила б мене. Так зненавиділа мене через те, що я побачив її приниження! Набагато більше за свого шефа.
Прямісінько над нами летів бомбардувальник. На кілька хвилин нам здалося, що він намагається зрівнятися з потягом.
Навпроти сиділи два вульгарні типи у зношених пальтах — певно, дрібні торгівці або розповсюджувачі газет. Один із них читав «Мейл», а другий — «Експрес». Я відразу ж зрозумів, що вони побачили в мені свого хлопця. В іншому кінці вагона двоє клерків з адвокатської контори вголос обговорювали деталі останньої справи, вправно оперуючи юридичними термінами — демонстрували, що не належать до загального стада.
Я позирав у вікно, роздивляючись будинки, які ми минали. Дорога від Західного Блечі частково пролягає через нетрі, але вони справляють приємне враження — на душі стає спокійно від вигляду всіх цих дворів з квіточками на галявинах і пласких дахів, на яких жінки вивішують білизну після прання. Величезний чорний бомбардувальник ще трохи покружляв над нами і раптово зник. Я сидів спиною до паротяга. Один із торгівців, що сиділи навпроти, виглянув у вікно. Зовсім не складно було здогадатися, про що він подумав. Зараз про це думали всі. Як ми реагуватимемо на такі речі через два роки, через рік? З переляку ховатимемося у підвали?
Торгівець відклав «Дейлі мейл».
— Темплгейтський призер знову прийшов першим, — сказав він.
Юристи-клерки продовжували вихвалятися, сиплячи мудрованими фразами про безумовне право власності. Другий торгівець, подлубавшись у кишені жилету, дістав звідти пом’яту цигарку «Вудбайн». Перевіривши другу кишеню, він нахилився до мене.
— Агов, товстий, маєш сірника?
Я почав шукати сірники. Товстим посмів мене назвати, подумав я. Що ж, цікаво. На якийсь час я забув про бомби і замислився над своєю фігурою, яку так уважно роздивлявся вранці у ванній.
Може, він і правий. Ну, є в мене зайва вага. Власне, руки, плечі і груди в мене насправді набиті. Та зачепило мене не це. А те, що кожен незнайомець, побачивши людину з кількома зайвими кілограмами, ледь не вважає за свій обов’язок в’їдливо прокоментувати її зовнішність. Уявіть, що ви зустріли когось горбатого, косоокого чи із заячою губою, — хіба ж ви роздаватимете таким людям прізвиська? На товстунів же відразу чіпляють ярлик. Я з тих, кого обов’язково ляснуть по спині, штовхнуть у бік і думатимуть, що мені це страшенно до вподоби. Жодного разу не вдавалося мені зайти в бар «Корона», що у Падлі (я заїжджаю туди у справах раз на тиждень), щоб цей покидьок Вотерс не тицьнув пальцем мені між ребер і не зарепетував: «Оце ти роз’ївся, Боулінгу!» — жарт, від якого тут всі завжди регочуть. Усі вони думають: та він же товстий, йому байдуже.
Торговець узяв сірника поколупатися в зубах і повернув коробку назад. Потяг вилетів на залізний міст. Знизу під нами проїжджав фургон з випічкою і вантажівки з цементом. Дивна річ, подумав я, та щодо товстунів вони мають рацію. Достеменно відомо, що той, хто страждає від зайвої ваги з дитинства, тобто таким уже вродився, не схожий на решту. По життю він крокує, набувши образу коміка, та варто його вазі досягти позначки у триста фунтів, як усе це перетворюється на фарс. Я був і худорлявим, і товстим, тож добре знаю, як огрядність змінює світосприйняття. Жир виконує функцію запобіжника — захищає від надмірних переживань. Маю глибокі сумніви щодо того, що будь-хто з товстунів — з тих, кого звали пузанем відтоді, як він навчився ходити, — здатен переживати глибокі емоції. Як він міг цього навчитися? Він же ніколи не стикався з подібними речами. Ніколи не ставав свідком трагічних обставин, бо якщо на сцені з’являється товстун, будь-яка трагічна ситуація миттєво перетворюється на комічну. Тільки спробуйте уявити товстого Гамлета! Чи бодай Олівера Гарді у ролі Ромео. До речі, це мені спало на думку кілька днів тому, коли я читав роман з «Бутс». Він називався «Змарнована пристрасть». За сюжетом головний герой дізнається, що його кохана закрутила інтрижку з іншим. Цей хлопець — типовий персонаж таких романів: бліде обличчя з чуттєвими рисами, темне волосся, пристойний заробіток. Я запам’ятав уривок, хоч і не дослівно:
Схопившись за голову, Девід обвів поглядом кімнату. Здається, новина неабияк вразила його. Він не міг у це повірити. Шейла зрадила! Цього не може бути! Раптом відкрилася жахлива правда, поставши перед ним у всій повноті. Це вже було занадто. Він впав долілиць і заплакав.
Читать дальше