Поліна Кулакова - Дівчина, яку ми вбили

Здесь есть возможность читать онлайн «Поліна Кулакова - Дівчина, яку ми вбили» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Вінниця, Год выпуска: 2020, ISBN: 2020, Издательство: Дім Химер, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Дівчина, яку ми вбили: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Дівчина, яку ми вбили»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

1999 рік, Івано-Франківськ. Їх було п'ятеро хлопців-підлітків — безтурботних, зухвалих, сповнених надій на нове життя. І була вона — красуня Ліда у блакитній літній сукенці, котру жоден з них уже ніколи не забуде. Тому що провина не згорить у вогнищі, як блакитний нейлон…
За сімнадцять років після Ліди вони знову зберуться разом, аби поновити шкільну дружбу й пробачити давні кривди. Знову розкладуть багаття. І та мертва дівчина, можливо, теж нічого не забуде. Адже тепер їхня черга стрибати крізь вогонь.

Дівчина, яку ми вбили — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Дівчина, яку ми вбили», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Свят!!! — гучно крикнув Марко. — Святослав! Рудий!

Раптом у відповідь ми почули гавкіт пса. Десь далеко, в селі… і більш нічого. Ми не на жарт стривожилися й запанікували. Першим заговорив Марко:

— Хлопці, мені здається, що човен хтось відтягнув сюди… — його голос ледь помітно тремтів. — Якби його винесло водою, він мав би лежати ближче до річки. Хіба ні?

Ми перезирнулися і зрозуміли, що Марко має рацію.

— Пішли шукати далі, — віддав наказ Павло і рушив угору стежиною.

Шлях заводив нас усе далі в узлісся. З кожним кроком дерева щільніше тулилися одне до одного й дедалі менше місячного світла проникало до нас. Ставало моторошно.

Я ніколи не був боягузом, але знаєте, це дуже неприємне відчуття, коли темрява й тиша стискають тебе в лещата, а ти нічого не годен чути, окрім власного серцебиття й шурхоту ніг. Але ті ноги наче й не твої… кроки ніби не твої… Наче якоїсь істоти, що йде поруч з тобою (або істоти, яка живе в тобі).

— Там далі щось є, — повідомив Паша.

Ми рушили вперед, доки стежка не вивела нас із темного узлісся прямо на межу невеликого на перший погляд кладовища, й опинилися на вершині пагорба, що його ясно освічував повний місяць.

— Святославе! — крикнув Марко.

У відповідь — тиша.

— Чувак, ти де?! — гукнув я, відчуваючи, що вже добряче змерз. — Вертаємось. Він або нас розводить, або змахався додому. Бозна-що в того рудого в голові!

Хлопці вже були готові пристати на мою пропозицію, як я дещо помітив…

— Що за хрінь?

Зробив кілька кроків уперед і чітко побачив яскраву пляму, що майоріла в темряві.

— Що? — спантеличено промовив сам до себе Гуд, коли підійшов ближче.

Це був шматок помаранчевої тканини, прив'язаний до хреста над могилою.

— Твою ж мати! — налякано сказав Паша. — Це, блядь, те, що я думаю?!

Він потягнув тканину на себе і та з легкістю піддалася. За мить в його руках опинилася футболка. Святославова футболка, котра висіла над свіжою могилою. Доки шоковані Марко з Павлом роздивлялися знахідку, я посвітив своїм ліхтариком на могилу.

— Народ… — повільно мовив я. — Краще гляньте сюди…

Вони синхронно повернули голови і застигли, мов укопані. На хресті, як годиться, була прикріплена табличка з написаним білою фарбою ім'ям покійного. На ній зазначалося: «Рубчак Святослав Ігорович» і дати народження та смерті. Остання збігалася з сьогоднішнім днем.

Івано-Франківськ, наші дні

— Як гадаєте, футболка навмисне була пов'язана на хрест?

— Звісно. Ми повинні були знайти могилу, адже з цієї точки й почалася гра, — відповів я Наталі.

Тим часом ми перемістилися до крихітного незаскленого балкону, щоб покурити. Я мешкав на дев'ятому поверсі. Краєвид відкривався такий собі — сірий понурий двір посеред сірих панельних багатоповерхівок. Гарно було лише тоді, коли призахідне сонце розфарбовувало небо багряним.

— А чому ви не розкопали одразу могилу?

— Для чого?

— Щоб перевірити, чи там не похований ваш друг, — сказала Наталя.

Я розреготався. Ось так якось нестримно, раптово, голосно. Я сміявся, тримаючись за живіт. Розмахуючи руками, випадково впустив через поручні балкону свою ще не прикурену цигарку.

— Чорт, — я вмить заспокоївся і з сумом глянув униз.

Хвильку подумав над її питанням і відповів:

— Дівчинко моя, ви хоч уявляєте, як ми почувалися? Ніч, холод, свіжа могила з ім'ям зниклого друга…

— Ну-у… — вона почала щось винувато бубоніти.

— Та й наступна знахідка нас узагалі налякала до півсмерті! Куди там думати про копання в землі? — я розтягнув губи в широкій посмішці й підкурив нову цигарку. А тоді, хоча знав, що вона відмовиться, простягнув дівчині відкриту пачку. — Закурите?

Липень 2016 року

Доки Гуд істерично стискав у руках знайдену футболку, а я розглядав табличку на хресті, Марко стояв позаду нас, присвічуючи ліхтариком. Рука у нього помітно тремтіла. Ситуація скидалася на сон, адже хіба може бути реальним подібне? Що трапилося з Рудим? Він дійсно лежить закопаний тут, на якомусь безіменному кладовищі?

— Хлопці… — майже пошепки процідив Марко і спрямував промінь світла кудись праворуч.

Ми не відразу зреагували. Першим повернув голову Паша, а тоді і я.

— Що за хрінь?! — з неприхованим страхом крикнув у ніч Гуд.

Я дивився туди, куди падало світло, але не міг зрозуміти, що так їх лякає — подумаєш, кілька порожніх могил в рядочок. Аж доки я не полічив їхню кількість…

— Я звалюю! — налякано крикнув Гуд і втік туди, звідки ми прийшли.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Дівчина, яку ми вбили»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Дівчина, яку ми вбили» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Дівчина, яку ми вбили»

Обсуждение, отзывы о книге «Дівчина, яку ми вбили» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x