Милан Кундера - Вальс на прощання

І ті жінки в басейні якраз і втілювали собою ту жіночність в її універсальності — жіночність вічного народження дітей, годування їх грудьми, зблякання, жіночність, що кепкує з тієї минущої хвилі, коли жінка вірить, що її кохають, і почувається єдиною і неповторною.

Поміж жінками, що переконані, наче вони єдині, і тими, які вбралися в саван загального жіночого жереба, не може бути примирення. Перевівши в роздумах безсонну ніч, Ружена (бідолашний сурмач!) стала на бік тих останніх жінок.

Якуб сидів за кермом, і Боб, що вмостився на передньому сидінні, весь час обертав голову, щоб облизати його обличчя. За останніми низенькими будиночками курортного містечка коло шляху забовваніли багатоповерхові будинки. Торік їх тут не було, і Якубові вони здалися бридкими. На тлі зеленого краєвиду ті будинки були, неначе сторчаки обшарпаної мітли у вазі з квітами.

Якуб погладив Боба, який з утіхою споглядав оте видовисько, і подумав собі, що Бог таки милосердний, адже не обдарував псів почуттям краси.

Пес знову лизнув його в щоку (либонь, відчував, що Якуб думає про нього), і чоловік подумав, що ніщо в цій країні не поліпшується, та й не погіршується теж, а дедалі дужче тяжіє до комедії: колись він був жертвою полювання на людей, а тепер бачив напередодні, як полюють на псів, наче то була та сама вистава, тільки з іншими акторами. Пенсіонери виконували в ній ролі суддів і наглядачів, а ролі ув’язнених політиків грали боксер, дворняга і такса.

Він згадав, як декілька років тому в Празі його сусіди знайшли коло порога свого котика — в очі йому забили цвяхи, вирізали язика і зв’язали лапки. Отак вуличні дітлахи гралися у дорослих. Якуб знову погладив Боба по голові й зупинився коло корчми.

Вийшовши з авто, він подумав, що пес радісно помчить до хати. Та замість того, щоб податися туди, Боб почав стрибати довкола Якуба, запрошуючи його до гри. Та коли хтось погукав його на ймення, пес побіг до дверей, де стояла жінка.

— Ти непоправний волоцюга, — сказала вона і, перепросивши, спитала Якуба, чи багато клопоту він мав з псом.

Коли Якуб сказав, що пес пробув у нього ніч і він привіз його автомобілем, жінка почала дякувати йому і запросила до хати.

Посадила його в спеціальній залі, де, мабуть, відбувалися бенкети, і побігла шукати чоловіка.

За хвилю вона повернулася з молодиком, той сів поруч із Якубом і простягнув йому руку.

— Ви, мабуть, добрий чоловік, що приїхали сюди лиш задля того, аби привезти Боба. Пес цей трохи дурнуватий і полюбляє вештатися світами. Та ми його дуже любимо. Перекусите з нами?

— Охоче, — відказав Якуб, і жінка побігла до кухні. Потім Якуб розповів, як він порятував Боба від зграї пенсіонерів.

— Негідники! — вигукнув молодик і, обернувшись, погукав дружину: — Веро! Іди-но сюди! Послухай лишень, що вони коять, ці мерзотники!

Вера увійшла до зали з тацею, де парували тарілки супу. Вона сіла, і Якуб розповів їй, що сталося напередодні. Пес лежав під столом і дозволяв чухати себе за вухом.

Коли Якуб з’їв суп, молодик і собі підвівся, пішов до кухні й приніс печеню з кнедлями.

Якуб сидів коло вікна і почувався як удома.

Чоловік сварив тих, що внизу (Якуб був зачарований: господар розглядав свою корчму як високе місце, як Олімп, як точку, звідки можна все розглянути мов на долоні, з висоти пташиного лету), а дружина привела за руку дворічну дитину.

— Подякуй цьому панові, — сказала вона, — він привіз нам Боба.

Дитина щось пробурмотіла і всміхнулася Якубові. Надворі світило сонечко, гілля з бляклим листям мирно гойдалося коло відчиненого вікна. Сюди не долинало ніякого гамору. Корчма була високо над світом, і тут панував спокій.

Хоч Якуб і був проти розмноження, дитина йому сподобалася.

— Гарний хлопчисько у вас, — похвалив він.

— Та нічогенький, — сказала жінка, — тільки не знаю, від кого у нього такий чималий ніс.

Якуб згадав про ніс свого друга і сказав:

— Лікар Шкрета казав, що він лікував вас.

— Ви знайомі з лікарем? — весело запитав чоловік.

— Це мій друг, — відказав Якуб.

— Ми йому дуже вдячні, — сказала молода матуся, і Якуб подумав, що та дитина, мабуть, один із успіхів євгенічного проекту Шкрети.

— Це не лікар, а чарівник, — із захватом сказав чоловік.

Якуб подумав собі, що це місцина, де панує вифлеємський мир, ті троє людей були немов персонажі святої родини, і їхня дитина була не від людського батька, а від бога Шкрети.

Дитя з довгим носом знову щось пробурмотіло, і молодий батько з любов’ю поглянув на хлопчика.