Милан Кундера - Вальс на прощання

— Ви що, здуріли? — верескливо закричала та. — Цей басейн не для плавання!

Жінки сиділи попід краями басейну, наче здоровецькі жаби. Ольга боялася їх. Усі вони були старші за неї, огрядніші, на них було більше сала і шкури. Вона слухняно сіла поміж ними і похмуро втупилася перед собою.

Раптом угледіла, що до зали ввійшов якийсь молодик; він був невисокий, у блакитних джинсах і подертому светрі.

— А що тут робить цей чоловік? — закричала вона.

Усі жіночки теж глянули туди і закудкудахкали, мов кури.

Тут до зали ввійшла Ружена і заявила:

— До нас завітали з телебачення. Вони зніматимуть вас для випуску новин.

Жінки в басейні зареготали.

— А з якого це дива? — вигукнула Ольга.

— У них дозвіл дирекції, — сказала Ружена.

— Начхати мені на дирекцію, мого дозволу ніхто не питав! — вигукнула Ольга.

Молодик у подертому светрі (на шиї в нього був прилад для вимірювання потужності освітлення) підійшов до басейну і глянув на неї з усмішкою, що здалася їй сороміцькою.

— Люба панно, тисячі глядачів будуть у захваті, як побачать вас на екрані.

Жінки знову зареготали, а Ольга затулила перса долонями (це було неважко, адже, як ми знаємо, вони були в неї, мов дві сливки) і сховалася за іншими жінками.

До басейну підійшли ще два чоловіки, і найвищий сказав:

— Прошу вас, поводьтеся так, наче нас тут нема.

Ольга простягнула руку до балюстради, де висіло її простирало. Не вилазячи з басейну, огорнулася ним від голови до ніг, піднялася східцями і пробігла кахляною долівкою зали; простирало було мокре, і з нього цебеніла вода.

— Ох, не втікайте! — вигукнув молодик у подертому светрі.

— Ви повинні пробути в басейні ще чверть години! — закричала Ружена.

— Вона засоромилася! — реготали жінки в басейні.

— Еге, боїться, що красу її вкрадуть! — кинула Ружена.

— Ти ба, яка принцеса! — сказав хтось у басейні.

— Ясна річ, котра не хоче, щоб її знімали, та може йти собі, — сказав високий чоловік у джинсах.

— А нам не соромно! Ми ж красуні! — вигукнула грубим голосом тлуста панія, і в басейні знову пролунав регіт.

— А цій дівчині ще не пора йти! Вона має пробути тут іще чверть години! — крикнула Ружена, дивлячись услід Ользі, яка вперто прямувала до роздягальні.

Не можна гніватися на Ружену, що вона в кепському гуморі. Але чому вона так розлютилася, коли Ольга не захотіла зніматися? Чому вона злилася з юрмою тих тлустих бабенцій, що зустріли появу чоловіків радісним вереском?

Та й, зрештою, чому ті гладухи так весело верещали? Невже їм кортіло показати свою красу і звабити молодиків?

Та, звісно ж, ні. Їхня нахабна безсоромність випливала з усвідомлення того, що ніякою спокусливою вродою вони не вирізняються. Вони неприязно ставилися до жіночої голизни і виставляли на посміховисько свої сексуально непридатні тіла, як цинічне знущання з краси. Потворністю своїх бридких тіл їм кортіло помститися жіночій вроді, підірвати зачарування її славою, адже вони знали, що, зрештою, і бридкі, й гарні тіла однакові, що тлусте тіло кидає тінь на красу і немов би шепоче на вухо чоловікові: поглянь, ось яка вона насправді, правда того тіла, що так чарує тебе! Глянь-бо, ці грубі плескаті цицьки — те саме, що й оті юні перса, які ти так обожнюєш!

Радісна безсоромність тих грубих паній у басейні була хороводом некрофілок довкола минущої молодості, тим паче що в басейні була молода дівчина, яка слугувала жертвою. Коли Ольга загорнулася в простирало, вони витлумачили той учинок як саботаж їхнього жорстокого ритуалу і розлютилися.

Та Ружена ні гладка не була, ні стара, вона була навіть вродливіша за Ольгу! То чому вона не стала на її бік?

Якби вона таки зважилася на аборт і була певна, що її чекає щасливе життя з Клімою, то поставилася б до цього по-іншому. Усвідомлення того, що її кохають, вирізняє жінку зі стада, і Ружена із захватом тішилася б своєю неповторністю й окремішністю. Вона вбачала б у тих тлустих паніях ворогів, а в Ользі — сестру. Вона прийшла б їй на допомогу, як ото краса приходить на поміч красі, добро допомагає добру, кохання — іншому коханню.

Та минулої ночі Ружена дуже погано спала, вона вирішила, що не може розраховувати на Клімине кохання, тож усе те, що вирізняло її з отари, здавалося ілюзією. Єдине, чим вона володіла, був отой паросток, що розпускався в її череві, паросток, що його оберігало суспільство і традиція. Єдине, що в неї було, це та уславлена універсальність жіночого жереба, який обіцяв заступитися за неї.