Милан Кундера - Вальс на прощання

— Далі, — сказав Бертлеф.

— Та й цілком очевидно, що я мушу подумати і про те, в якому світі житиме моя дитина. Школа, звісно ж, не забариться забрати її в мене і напхати її голівоньку різним мотлохом, з яким я марно все життя боровся. І що мені тоді, дивитися, як мій син стане дурнуватим конформістом? Чи, може, вбивати йому в голову мої ідеї й бачити, як він страждає, встрягши в ті самі конфлікти, що і я?

— Далі, — сказав Бертлеф.

— І, звісно ж, треба подумати і про себе. У цій країні діти платять за непокору батьків, а батьки — за непокору дітей. Стільком юнакам і дівчатам заборонили навчатися, тому що їхні батьки потрапили в немилість! І стільки батьків урешті змирилося зі своїм боягузтвом, аби лиш не нашкодити своїм дітям? Щоб зберегти свободу в цій країні, треба відмовитися від дітей, — сказав він і замовк.

— Вам залишається ще п’ять доказів, щоб доповнити цей декалог, — зауважив Бертлеф.

— Останній доказ вартий цілих п’яти, — сказав Якуб. — Мати дитину — значить, виказати цілковиту згоду з людиною. Якщо в мене є дитина, то це так, наче я Сказав: я народився на білий світ, скуштував життя й зробив висновок, що воно хороше і заслуговує на повторення.

— А ви гадаєте, життя погане? — запитав Бертлеф.

Якуб, намагаючись бути точним, відповів обережно:

— Знаю лише те, що я ніколи не зможу сказати з цілковитою певністю: людина — пречудова істота, й мені кортить її відтворити.

— Це тому, що ти знаєш життя тільки з одного, причому найгіршого боку, — сказав Шкрета. — Ти ніколи не умів жити. Ти завжди гадав, що твоє завдання — бути, як ото кажуть, у вирі подій. У самісінькому центрі дійсності. А що таке для тебе дійсність? Політика. А політика — це найменш суттєвий і найменш цінний бік життя. Політика — це брудна піна на поверхні річки, бо ж насправді життя у тій річці вирує набагато глибше. Вивчення жіночої плідності триває вже тисячі років. Це надійна і солідна історія. І їй байдужісінько, який уряд перебуває при владі. Коли я вбираю гумову рукавичку й обстежую жіночу піхву, я набагато ближче за тебе опиняюся до центру життя, хоч ти мало голови не склав, піклуючись про добро для людей.

Якуб нічого на те не заперечив, а погодився з міркуваннями свого друга, і Шкрета, підбадьорившись, провадив:

— Архімед своїми кресленнями, Мікеланджело своїми кам’яними скульптурами, Пастер своїми пробірками з дослідами — тільки вони змінювали життя людей і творили реальну історію, натомість політики…

Шкрета замовк і зневажливо махнув рукою.

— То що ж політики? — запитав Якуб. І сам відповів: — Скажу тобі. Якщо наука і мистецтво справді достеменна арена історії, то політика — це закрита наукова лабораторія, де з людиною вчиняють нечувані експерименти. Піддослідних, немов тих кроликів, кидають у трюми, а потім дістають відтіля, звабивши оплесками і налякавши петлею, зраджуючи і спонукаючи до зради. Я був у тих дослідних центрах лаборантом, проте кілька разів служив і об’єктом для вівісекції. Знаю, я не створив ніяких цінностей (як і всі ті, що працювали зі мною), та все ж таки збагнув краще за інших, що таке людина.

— Я розумію вас, — відказав Бертлеф, — мені теж знайомі ці лабораторії, хоч ніколи й не був там лаборантом, а лише піддослідним кроликом. Коли вибухнула війна, я був у Німеччині. Мене видала гестапо жінка, яку я кохав. Вони показали їй світлину, де я був у ліжку з іншою жінкою. Її болісно вразило це, а ви ж знаєте, що кохання часом набуває ознак ненависті. І я опинився у в’язниці з чудернацьким відчуттям, що привело мене туди кохання. Хіба це не чудово, опинитися в катівнях гестапо, знаючи, що насправді це привілей чоловіка, якого занадто палко кохають?

Якуб відказав:

— Найогидніше для мене бачити, як жорстокість, ницість і дурість людська вбираються у машкару ліричності. Вона послала вас на смерть, вважаючи це трепетним виявом скривдженого кохання. А ви потрапили до катівень з примхи дурнуватої жіночки, вважаючи, ніби граєте роль у трагедії, яку написав для вас Шекспір.

— Після війни вона прийшла до мене вся в сльозах, — провадив Бертлеф, наче й не почувши Якубового зауваження. — Я сказав їй: «Не бійся, Бертлеф ніколи не мститься».

— Знаєте, — сказав Якуб, — я часто думаю про царя Ірода. Ви знаєте цю історію. Кажуть, дізнавшись, що на світ має прийти майбутній юдейський цар, Ірод звелів повбивати всіх немовлят, оскільки боявся, що його скинуть із престолу. Я особисто уявляю Ірода інакшим, хоч і знаю, що це лише гра уяви. Як на мене, це був освічений, мудрий і великодушний владар, який давно працював у політичній лабораторії й збагнув, що таке життя і людина. Він зрозумів, що людину не варто було створювати. Втім, його сумніви були не такі вже недоречні й грішні. Якщо не помиляюся, Господь теж засумнівався в людині й захопився ідеєю знищити цю частку свого творіння.