Юрий Винничук - Житіє гаремноє

Пальці єї гладили і посмикували волосся, котре відросло, заки короля не було, аж поки не сягнули єще нижче, запалюючи вогонь в моїх жилах. Жар огорнув мя і чула-м, же вогнищем єго є власне те місце, до которого щораз сильніше проникали кохливі пальці сербіянки.

Пальці нагнітали, напирали, терли і рівночасно щораз більше розкривали дорогу. Під впливом єї рухів я ся виструнчила ґвалтовно і тихо позойкувала, стрясаючись і дрижучи, а жар мя обіймав усе гарячіший.

Аж ту враз розсунула мої стегна і зашепотіла, спиняючи мою руку, котора несміливо хотіла затулити розкішницю.

— Ні-ні, моя маленька солодка коханочко! Не вільно ті заслонювати тих скарбів перед моїми очима! Мушу бачити сю розкішну троянду. Дозволь мені цілувати єї!

З тими словами вона ся впила вустами в мою розкішницю, проникаючи язиком, же ся рухав з якоюсь неймовірною швидкістю. А потім з непогамовиним піднесеннєм вхопила мою долоню і з силою притисла єї собі до піхви. Дотиком зачула-м ріжницю межи нашими розкішницями. Кгди моя була мала і напнута, пружна і стисла, то єї — вся переповнена патокою і широка, як збійницька яскиня (розбійницька печера). Настромилася рвучко на мій серединний палець і зачала ся рухати в якімсь охмелінні, аж ся за­хлинаючи від шалу. Юж мала-м долоню повну єї теплих соків, а вона ся рухала скорше і скорше, аж нараз зітхнула глибоко і знерухоміла, витягаючися коло моїх ніг на постелі.

Чула-м якесь спустошіннє і згризоту. Не було мі се ані приємне, ані зрозуміле. Леч то юж такая доля тих жінок, которих король занехаяв. Мушу зробити все, аби го здобути.

Єдного разу завітала до мене королівська мати, повна пихи і власної високости.

— Виджу, же-сь не ходиш на тоті забави з євнухами, − вповіла вона, сідаючи навпроти мене.

— Бо є мі бридко. То не є хлопи.

Засміялась. І видко було, же ся сподобала моя відповідь.

— Хочу ті дещо вповісти. То же-сь мій син так скоро по купівлі взяв тя до ліжка, завдячуєш іно мені. Інакше б могла роками нидіти в гаремі і чекати ласки. Бо аби-сь відала, же король мя боготворить і довіряє мі такії тайни, которих ані єдній душі на світі би не довірив. Про кождую свою жону ся радить зі мнов і, нехай ті буде тоє відомо, же то я, а не старий євнух, призначаю му, з ким має ніч провести. То я вибираю для него жінок — котора которої ночі прийде до него. Тепер я стара і шукаю собі таку особу, котора могла би мя замінити і бути для мого сина дорадницею і доброю матір’ю. Так, аби-сь знала, же кождий чоловік прагне такої жінки, котора би ся різнила від єго мами леч тим, же вільно є з нев спати.

Ту вона трохи помовчала і далій казала:

— Вибрала-м тя, бо-м увиділа в тобі щось незвикле. Ти є вроджена королівна і мусиш нев стати. Я є досить старша за тебе і можу багато тя навчити. Можу навчити тя такого, же-сь ані в мисли не мала, і тогді твоя влада над королем буде незмірна. Ти ся мі вподобала, леч для короля ти є така, як і всі решта. Нічого в тобі нема такого, чого не мали би всі иньші жінки гарему. То тілько я добачила в тобі щось незрівнянне. Як будеш мя слухала, то станеш владчинею такою, якою і я стала.

— А я гадала-м, же то старий євнух мя вибрав, — мовила-м до неї.

— Я такой там була і слідила кождий твій порух. Аби-сь відала, же навіть кгди король перший раз тя брав, я була ту, за стіною. І проз маленькую шпарочку з-за килима дивилася... Хочу, аби-сь вродила му сина, і жеби він посів престол.

— Але ж король юж має синів.

— Тоті сини не варті нічого. Нігди не допущу, аби вони дісталися влади. Слухай, оповім ті свою пригоду, аби-сь знала, як я ся вибирала наверх.

«Знай же, хай помилує тебе Аллах, же купили мя на великім базарі в Константинополю. Старший євнух оглянув мя в шатрі зо всіх сторін, обмацав, пробуючи навіть пальцями, чи єще-м дівиця. Тих ліпших дівчат на обзорини не виставляли, а тримали в шатрах для вишуканих купців. Кгди-м попала до королівського палацу, то, може, з тиждень ніхто мя не рухав, іно піклувалися мною невольниці і кшталтовали моє тіло, натираючи го ружними мастилами, від которих ставало воно єк засмагле, а пахло так, же видавалося, ніби топишся в квітах.

Аж от їдного дня провідав мя король. Виросла-м у Боснії і могла-м по-турецькому порозумітися. Це, може, мя врятувало від надто ґвалтовних єго починань, бо, говорячи з ним, відволікала час, а зарівно могла-м ся відповідно приготувати. Єму наша розмова видалася небавом задовга, і зачав мя розбирати.