Милан Кундера - Жарт

Він обіцяв, що вони пильно оберігатимуть короля. Що проведуть його неушкодженим крізь ворожі сили. Що він не потрапить у руки ворога. Що готові боронити його зброєю. Гей, гей.

Я обернув голову: у відчиненій навстіж брамі вимальовувався в сутінках силует вершника, що сидів на прикрашеному стрічками коні, — у національному жіночому вбранні з пишними рукавами, обличчя затулене барвистими стрічками. Король. Владимир. Я раптом забув про втому і досаду, мені стало добре. Старий король посилає у світ молодого. Я підійшов до нього. Зупинився біля коня і став навшпиньки, намагаючись торкнутися вустами обличчя за стрічками. «Нехай щастить, Владимире», — прошепотів я йому. Він не відповів. Не поворухнувся. А Власта сказала мені, усміхнувшись: «Він не має права відповідати тобі. Цілий день він не зможе ні слова мовити».

Менш ніж чверть години згаяв я, щоб дістатися до села (коли був хлопчаком, його відокремлювали від міста поля, тепер воно зіллялося з ним); пісня, яку я чув недавно в місті, тепер лунала з гучномовців, почеплених на фасадах і опорах лінії електропередачі (ото дурний я: піддався печалі, яку навіяв на мене той далекий п’яний голос, а насправді відтворював його технічний пристрій із кількох зачовганих платівок!); на в’їзді до села стояла тріумфальна арка з великим транспарантом, де вигадливою в’яззю було написано: «ЛАСКАВО ПРОСИМО УСІХ»; тут людей уже стало більшати, були вони переважно у звичайному міському вбранні, хіба що троє чи четверо стариганів убралися по-тутешньому: у високих чоботях, білих лляних штанах і вишитих сорочках. Потім вулиця переросла в довгий сільський майдан: поміж шосе і рядом низьких будиночків лежав трав’янистий вигін, там росло кілька молодих дерев і стояли ятки (що їх поставили навмисне для цього свята), де продавалося пиво, лимонад, арахіс, шоколад, пряники, сардельки з гірчицею і вафлі; міський молочний бар теж поставив свою ятку: молоко, сир, масло, йогурт і сметана; хоча в жодній ятці не продавали горілки, майже всі, здається, були напідпитку; пхаючи одне одного, люди юрмилися біля яток або ловили витрішки; вряди-годи з юрми п’яним жестом зводилася рука і хтось починав співати, але щоразу невдало, пісня тонула в довколишньому гаморі, який перекрикували гучномовці. Долі (хоч свято допіру розпочалося) вже валялися картонні чашки з-під пива і перемащений гірчицею папір.

Ятка з молочними продуктами лякала людей своїм антиалкогольним спрямуванням; отож я майже без черги взяв чашку молока і рогалик, відійшов убік, щоб мене не пхали, і почав пити молоко дрібними ковтками. Тієї миті на протилежному краю вигону почувся галас: під’їхала «їзда Королів».

Чорні капелюшки з півнячими пір’їнами, широкі рукави білих сорочок із бганками, блакитні камізельки з червоними вовняними китицями, барвисті паперові стьожки, розвіваючись уздовж кінських тулубів, наповнили майдан; поміж гомоном юрби і звуками пісень із гучномовців вклинилися нові звуки: коняче іржання й вигуки вершників:

Мій слух і зір вразило видовисько, де все перемішалося й суперечило одне одному: фольклор із гучномовців — фольклорній кінній виставі; барви убрань і конячої збруї — брунатним і сірим кольорам кепсько пошитої одежі глядачів; старанна безпосередність вершників — запопадливій заклопотаності людей із червоними опасками, що, гасаючи поміж кіньми і публікою, зі шкури вилазили, щоб підтримати це сум’яття бодай у сяких-таких межах пристойності; а це було діло непросте, причому не лише через недисциплінованість гуляк (яких, слава богу, було небагато), а й тому що вулицю не закрили для автомобільного руху; постававши на чолі й у хвості процесії, люди з червоними опасками махали автомобілям, щоб ті їхали повільніше, тож поміж кіньми захрясли легкові автівки, ваговози і моторолери, що страшенно гарчали, і все це лякало коней і нервувало вершників.

Як по правді, з такою затятістю ухиляючись від цього фольклорного свята (та й від будь-яких інших), я боявся не того, що побачив, а іншого: я чекав несмаку, змішання справжнього народного мистецтва із заяложеними штампами, набридливих промов дурнуватих ораторів, атож, чекав я найгіршого, від бучної пишноти до фальші, але не сподівався того, що від самого початку наклало свій карб на весь фестиваль, — його зворушливої й сумної вбогості ; вона лежала на всьому: на тих жалюгідних поодиноких ятках, на нечисельній, але геть недоладній і метушливій публіці, на незлагоді поміж автомобільним рухом і анахронічним святом, на тих конях, що страшенно полохалися через кожну дрібницю, на тих гуркітливих гучномовцях, що з механічною інерцією ревли два пісенні куплети, перекриваючи (разом із гарчанням мотоциклетних двигунів) зусилля молодих вершників, які, напинаючи жили на шиї, вигукували свої вірші.