Милан Кундера - Жарт

Ченек став перед тією картиною (комісар ще не прийшов, і ми були самі в казармі) і почав таку промову: «Так ось, оця, що праворуч біля сержанта, це Алена, панове, перша жінка в моєму житті, мені було шістнадцять років, коли вона запопала мене, дружина якогось підстаршини, отут їй і місце. Намалював я її такою, яка була вона за тієї пори, тепер, звісно, вона вже не така гарна, проте тоді була нічогенька, як можете ви бачити, надто ж отут, у стегнах (він показав пальцем).

Ззаду вона була ще краща, то я намалював її ще раз отут! (Він відступив трохи убік, до краю композиції, й показав на жінку, яка, обернувшись голою дупцею до глядачів, буцім зібралася піти звідтіля.) Ото зад був у неї, геть-чисто як у королеви, може, навіть завеликий, але ми такий і полюбляємо… А погляньте на оцю (він показав на дівчину ліворуч від сержанта), це Лойзка, я її порав, коли мені було вже чимало років, груденята вона мала маленькі (він показав і на них), ноги цибаті, личко прегарне (на нього він теж показав), ми навчалися з нею на тому самому курсі. Ота — це наша натурниця в Школі образотворчого мистецтва, я пам’ятаю її до найменших подробиць, та й два десятки хлопців у класі теж запам’ятали, ми вчилися малювати з неї людське тіло, але ні разу не торкнулися її, матінка завжди чекала її після уроків і провадила простісінько додому, нехай простить її Господь, ми тільки розглядали її, та й квит. Зате оця, панове, була чистісінька хвойда (він показав на дівчину, що лежала на якомусь стилізованому тапчані), ось підійдіть, погляньте уважніше (ми так і зробили), бачите оцю цятку на животі? Це тицьнула жаруком цигарки її коханка, від ревнощів, бо ця дівчина, панове, на два боки була, і туди, й сюди, а лоно в неї було наче справжнісінький акордеон, панове, туди що завгодно можна було запхати, ми в нього залізли б усі, разом із нашими дружинами, коханками, дітлахами і всією ріднею, навіть далекою…».

Ченек уже хотів було перейти до найкращої частини своєї розповіді, аж до кімнати ввійшов комісар, то ми мусили посідати на ослони. Звикнувши до Ченекових робіт іще за тієї пори, коли тут був давніший командир, комісар геть ніякої уваги не звернув на картину, а натомість голосно почав читати нам брошуру, де викладалася різниця поміж соціалістичною і капіталістичною арміями. У вухах у нас і досі лунала Ченекова промова; нас охопило якесь млосне марення, аж у кімнаті з’явився отой хлопчисько-командир. Певне, він увійшов, щоб поглянути, як відбувається заняття, та перш ніж комісар підійшов до нього і виголосив рапорт, його наче правцем поставило, бо він побачив оте мальовидло на стіні; вже не дозволивши комісарові продовжити лекцію, він крижаним тоном запитав Ченека, що має означати ця картина. Ченек схопився з місця, став перед своїм творінням і почав: «Цей малюнок — алегорія, що символізує важливість Червоної армії для боротьби нашого народу; оце (він показав пальцем на сержанта) — Червона армія; обабіч коло нього символи робітничого класу (він показав на дружину підстаршини) і славетної пори Лютневої революції (він показав на свою однокурсницю). Оце (він показав на інших дівчат) — символ Свободи, оце — символ Перемоги, оце — Рівності; отут (він показав на дружину підстаршини, яка обернулася голим задом) ми бачимо буржуазію, що покидає арену історії».

Ченек замовк, і командир заявив, що ця картина — образа Червоної армії й що її треба негайно зняти; що ж до Ченека, то він нехай начувається, йому загрожують неприємності. Я крізь зуби запитав чому. Командир почув це і запитав, які в мене заперечення. Підвівшись, я відказав, що картина мені подобається. Командир заявив, що воно й не дивно, таке мальовидло якраз і годиться, щоб мастурбувати на нього. Я сказав, що великий скульптор Мисльбек теж виліпив Свободу у вигляді голої дівчини, а річка Їзера на славетному полотні Алеша змальована у вигляді трьох голих жінок; і що митці робили так за всіх часів.

Хлопчисько-командир збентежено зиркнув на мене і повторив наказ зняти картину. Проте ми, либонь, таки спантеличили його, бо він не покарав Ченека; але завзявся і на нього, та й на мене теж. Незабаром Ченек заробив дисциплінарне стягнення, а за ним і я.

Сталося це так: якось наше відділення кайлами і заступами працювало у глухому кутку подвір’я; за нами недбало наглядав лінькуватий капрал, тож ми частенько спиралися на наші знаряддя праці й балакали, аж помітили командира, що зупинився неподалік і якийсь час спостерігав за нами. Його присутність виявилася тільки тоді, коли він гостро звелів: «Рядовий Яне, до мене!». Я вхопив заступа і виструнчився перед ним. «Оце так ви трудитеся?» — запитав він. Уже не пам’ятаю, що я йому відказав, звісно ж, не огризався, бо ж не було в мене і найменшого бажання ускладнювати собі життя, вступаючи у суперечку з людиною, що мала наді мною необмежену владу. Та після тієї збентеженої й нерішучої відповіді погляд командира посуворішав, він підійшов до мене, згріб за руку і натренованим прийомом дзюдо перекинув мене через себе. Потім присів наді мною і, притиснувши до землі (я навіть пальцем не поворухнув, щоб боронитися, тільки здивувався), запитав: «Досить?» — причому голосно (щоб решта, яка стояла оддалік, почула його). Я відказав, що досить. Він звелів мені підвестися і стати струнко, вишикував усіх у шеренгу і заявив: «Даю рядовому Янові дві доби гауптвахти. Не тому, що він огризався до мене. Як ви всі бачили, це діло я залагодив одним махом. Дві доби арешту — за те, що він ледачкував. І вам теж перепаде, як будете ледачі». Потім обернувся й пішов, страшенно задоволений своєю витівкою.