Андрій Новік - Останній спадок

Сакральна абетка, крім усього, була певною мірою посланням — прочитання всіх її літер за порядком давало змогу отримати зв’язний текст повчального змісту. Кожна літера абетки позначала число, рослину, тварину, сузір’я, планету, метал, коштовне каміння або ж ритуальну страву. Крім того, літери виявляли зв’язок з архетипами реальності, серед яких — сила, аспекти буття, процеси чи типові ситуації, властиві медитації та ворожінню.

На третьому відкритому сайті з описом слов’янського письма було викладено картинки календарів. У поясненні йшлося про те, що одні букви спроектовані на місяці, інші — на дні рівнодення та сонцестояння. Нижче в ряд фігурували фото рослин, які відповідали певній букві, співвідносній із певним місяцем і задіяній у ритуалах та обрядах певної точки календаря. Те саме бачимо й в українському календарі, де березню відповідає береза, вересню — верес, червню — верба, а липню — липа.

Первинна абетка була рунічною, тобто її букви витискали, видряпували чи вирізали гострими предметами на дереві, а відтак називали «черти» або «різи». Оскільки такі нарізи робили поперек волокон, руни складалися лише з вертикальних і похилих ліній (горизонтальні лінії зливалися б із волокнами).

Я відклав ноутбук і уважно подивився на паперову стрічку й дивні символи на ній. Дивні не самі по собі, а радше взагалі через свою наявність. «Кому знадобилося закладати в металево-дерев’яний куб записку глаголицею?»

Я перебрав у голові все, що могло стосуватися глаголиці. Існувало лише два типи. Перша, давніша — болгарська. Її букви виводили більш округло й хаотично. Друга ж — хорватська — вирізнялася гострими кутами, здебільшого прямими лініями та геометричними фігурами, схожими на квадрат, прямокутник чи трапецію.

Я знову поглянув на символи на папері, аби вкінець переконатися, що маю перед собою зразок саме хорватської глаголиці: по всій довжині стрічки тяглися акуратно виписані, повні гострих і прямих кутів символи.

Хорватська глаголиця не є втраченою: в окремих храмах Східної Європи стіни досі розписані літерами давніх хорватів, а в самій Хорватії місцеві вказівники продубльовано глаголицею.

Під час мого навчання в університеті на опанування слов’янського письма було відведено не так багато лекцій, аби з моїми знаннями я міг самотужки, по пам’яті, перекласти напис. Тому я відкрив нову вкладку в браузері й увів у пошук можливі таблиці відповідностей. За декілька секунд на екрані висвітився сайт «Народний оглядач» [49] Портал світоглядних новин «Народний оглядач» — www.ar25.org. , а нижче — таблиці відповідності болгарської та хорватської глаголиць. Я зиркнув на обидві. Розшифрувати текст можна було і в той, і в той спосіб, бо майже всі букви абетки мали однаковий вигляд, відрізняючись тільки гостротою написання.

Кожен символ був першою літерою відповідного йому слова.

Перший символ у записці означав подвійну торбу — бисаг — для перенесення вантажу через плече й окреслював поняття добра , сукупності матеріальних речей. Друга літера зображала щось на кшталт паростка. «Живіте» означало взаємодію чоловічого й жіночого, що породжують паросток нового, гармонійного життя. Відповідне букві число 7 було числом гармонії (сім енергетичних центрів тіла, сім нот звукоряду, сім кольорів райдуги, сім днів тижня тощо).

Рукою, яка стискала ручку так міцно, що, здавалося, та от-от трісне, я вивів у тоненькому блокноті всі літери, крім однієї.

Перед буквою «е» стояв символ, що нагадував пісочний годинник, розділений навпіл двома з’єднананими між собою під прямим кутом лініями. У хорватській глаголиці такого символа не було. Проте схожий знайшовся в таблиці відповідності болгарської. Там цей символ означав щось на зразок пом’якшення, яке в українському алфавіті отримували завдяки «ь». Мені ніяк не вдавалося зрозуміти, якого хріна в списку лише хорватських символів забув болгарський? Може, це помилка чи через потертість від давності паперу якийсь символ перетворився на подібний до м’якого знака? Може, автор отак намагався передати пом’якшене «є»? Але тоді чому не скористався символом Ee — jest-je?