Андрій Новік - Останній спадок

— Амандо, ти впевнена? — збуджено вібрував у телефоні колись рідний голос.

Упродовж останніх чотирьох днів Аманда Ворд ставила собі це запитання сотню разів та однаково вагалася в правильності свого рішення.

— Мабуть. — Губи тремтіли, а слова нерозбірливо танули в динаміку. — Може… не впевнена, але так буде правильно.

— Прокляття!

Чоловік, якого Аманда набрала кілька хвилин тому, аби пояснити свій учинок, нервово відмовляв її, описуючи всі можливі наслідки останнього і для неї, і для уряду США. Країна вже двічі зазнавала схожих ударів і щоразу вистоювала завдяки міцній оборонній тактиці, напрацьованій сотнями професіоналів. Виступати проти них наодинці не тільки безглуздо, а й небезпечно.

— Прошу тебе, обміркуй це все ще кілька днів. Не роби поквапливих висновків.

— Ні, — заперечно гаркнула Аманда.

Голос тихо й важко видихнув, наче відступаючись, і прохрипів:

— Гаразд, роби, як знаєш. Підтримку ми тобі забезпечимо, але коли почнеться тиск і на нас, можеш забути про всі обіцянки. Будеш сама за себе.

— Нехай, я розумію. Дякую, — сказала Аманда й вимкнула зв’язок.

Ноутбук, що працював уже кілька годин поспіль, вихоплював бліде обличчя прес-секретаря «Ізраéлю» із суцільної темряви. Від недосипання під очима Аманди з’явилися набряки, а лоб прорізали перші зморшки. За кілька днів вона постаріла на роки. Їй неабияк бракувало Майка, який умів знайти потрібні слова, аби підтримати й розібратися в її заплутаних думках. Жінка згадала його розгублений, зовсім дитячий вираз обличчя, коли вона сказала йому про розрив їхніх стосунків. За кілька годин Аманда не зможе сама за себе постояти, не те що почуватися відповідальною за ще одну людину.

— Зберись, Амандо!

Сьогодні, як ніколи раніше, стала важливою підтримка колишнього чоловіка, особливо його зв’язки в BBC . Жінка вкотре переглянула список прикріплених у розсилці електронного повідомлення адрес — The New York Times, The Guardian, BBC, CNN, The Washington Post, The New York Post — і востаннє зізналася собі, що, відмовившись від свого наміру, довіку житиме з кожною з тих смертей у серці, стане їхнім німим охоронцем.

І тоді важкий палець завис над клавіатурою, щоб за кілька миттєвостей опуститися на Enter . Надіслане їй 15 вересня невідомим відправником повідомлення розійшлось усіма найбільшими медіа-компаніями світу.

Випустити цю книгу у світ, залишившись живим і морально, і фізично, — такою була моя мета останні п’ять років. Усі ці роки ідеї та різноманітні сюжетні лінії визрівали й набували форми у вигляді коротких нотаток і повноцінних абзаців. Для того, щоб «Останній спадок» став саме таким, яким ви тримаєте його в руках, треба було докласти чимало зусиль, що стало б неможливим без підтримки та допомоги багатьох людей.

Найбільшу подяку висловлюю тим людям, кому роман присвячено. Батьки з дитинства прищеплювали мені любов до читання. Я досі пам’ятаю свою першу подаровану ними книжку — ілюстрованого «Кота в чоботях». З нього все почалося й триває досі. Тому дякую батькам за їхню незмінну підтримку. Не меншу підтримку я відчував і від коханої нареченої Олесі Сеник, яка, попри важкі часи творчих криз, завжди залишалася поруч і змушувала працювати. Дякую.

Аби вичитати текст, сповнений помилок і неточностей, — я все-таки інженер, а не магістр-гуманітарій, — піддали власне життя тортурам Тетяна Кідрук, Юлія Гладиш, Поліна Кулакова, Олександра Каркіщенко, Дмитро Дорошенко, Оксана Карпишин, Богдан Дереш, Тетяна Пляцок, Ольга Іллюк і Романа Яремин. Кожен із них зробив цей текст кращим і цікавішим. Щиро дякую їм за це. Окремо дякую Оксані Проскурняк, яка доклала руку до перекладу тексту італійською.

Сюжет «Останнього спадку» міг розвиватися по-іншому, якби не Юрій Гірський. Якось я скролив фейсбучні новини та випадково натрапив на його статтю про хорватську глаголицю. Саме Юрій створив необхідний шрифт хорватської глаголиці, відповідної до української кирилиці. Своїми розповідями він надихнув мене на дослідження не надто популярної історії Західної України. У цьому також допомагали письменник, футуролог і головний редактор сайту «Народний оглядач» Ігор Каганець; кандидат історичних наук та археолог, дослідник Стільського городища Орест Корчинський. Їхня віддана праця та захоплення історією роблять нас кращими. Дякую вам за надану документацію та підтримку.