Андрій Новік - Останній спадок

Тепер Мелані пожирала Ярослава дико лютим поглядом: для неї на місці водія сидів пихатий і, як завжди, п’яний до всирачки Стен. Він шкірився так само злісно, як і тоді, коли з його міцно затиснутого в кулаці паска збігали краплі доньчиної крові. Вени на шиї та скронях жінки напружено випнулися, і гнів, наче простирадлом, огорнув її, не даючи дихати.

— Її вбив батько. Він був п’яний. Стен бив її ременем і розсік голову. А я просто дивилась. — Ярослав бачив, що Мелані подумки перенеслася в той вечір, що знову переживає страх і відчай, якого зазнала тоді, — дивилась і не могла поворухнутися. Здавалося, материнський інстинкт, любов, минулі конфлікти — усе це мало б щось перемкнути в моїй голові та змусити діяти, боротися. Так, я намацала руками ніж. І що? Нічого. Я впустила його, а потім, лежачи на підлозі, благала нелюда про милосердя.

Вона згадала, як чоловік бив її та доньку, доки в будинок не вдерлася викликана сусідами поліція. Мелані не усвідомлювала, як голосно тоді кричала.

— Не всі спромоглися б на помірковані дії за такої ситуації, — намагався розрадити її Ярослав.

— А я мусила. Мусила. Натомість просто дозволила доньці померти на моїх очах. — Жінка захлинулася нестримним риданням.

— Серветки в бардачку.

— Усе ж у голові щось таки клацнуло, — за хвилину, хапнувши свіжого повітря з вікна, продовжила Мелані, — щоправда, набагато пізніше, ніж треба було. Наївна дурепа! Я вважала, що присвятити себе сім’ї, цьому опудалові — моє покликання в житті. А мені ж до того вечора вже тричі пропонували співпрацю з урядом.

— Чому це уряд тобою зацікавився?

— Мій добрий приятель Говард О’Браян — велике цабе у Вашинґтоні (він давно торочив мені, щоб я не марнувала дар «божественного», за його словами, аналітика). Ну й, крім того, що цабе, він іще один із найбільших упертюхів, яких я коли-небудь знала. Смикнув за кілька ниточок — і ось уряд уже стукає до мене, бажаючи завербувати.

— Гарна нагода забутися, спробувати, так би мовити, пережити римейк власного життя.

— Так і сталося, — погодилася Мелані, — але просто змін мені було замало… Я хотіла вбивати.

Ярославу здалося, що він неправильно почув останнє слово. Запаливши другу цигарку, він перепитав, чи саме те слово вона мала на увазі.

— Ти правильно все почув. Коли скло кидають у пекельний вогонь, а потім різко охолоджують, воно міцнішає. Гартується. Переживши пекло та подивившись у мертві доньчині очі, я припинила існувати. Точніше, припинила існувати колишня Мелані Маєрс, до сміху добра й тиха жінка, ладна догоджати всім і вся. Зрозумівши мої наміри, уряд переглянув свою пропозицію й поклав переді мною угоду про нерозголошення. Без роздумів я підписала її й разом із Сенді вилетіла до Вашинґтона. Неофіційний проект ФБР «Ізраéль» на чотири роки став моєю домівкою. Там я відчула, що нарешті можу захистити не тільки себе, а й доньку, єдину радість у моєму житті. Але в тому домі виявилися гнилі стіни… Стіни, стеля, підлога. Геть усе. Навіть повітря. Спершу, коли більшість інформації залишалася недоступною, мені було байдуже. Та повідомлення Аллеґро висмикнуло мене зі сну.

Наче виправдовуючись, Мелані кинула благальний погляд на Ярослава.

— Slav , я все життя робила те, про що тепер жалкую. Я так більше не можу. Я хочу повернутися до доньки, просто спокійно жити, любити її, годувати, водити до школи, бачити, як вона соромиться моїх розпитувань про хлопців.

Усе це було таким знайомим Ярославові, що він мимоволі всміхнувся на згадку про те, як зашарілася Віолетта, уперше отримавши букета від таємного шанувальника. Прийняти дорослішання доньки було одним із найважчих кроків у його житті як батька. А чого вартувало відпустити дитину до чужої країни на майже вічне для нього навчання! Неспроможний боротись із розлукою, Ярослав часто навідувався до доньки, змушуючи її соромитися перед друзями. Проте, хай там як, підліткові різкі реакції не засмучували батька. Він чудово все розумів, хоч йому й досі бракувало таких нечастих доньчиних обіймів.

— Розумію тебе.

— Тоді ти зрозумієш, що я не можу спокійно дивитися на страждання хлопчика. Йому стільки само, як і моїй Сенді. Я мушу зробити все, аби не дати Бажанові позбутися його.

Ярослав кинув на американку пильний погляд. Витягши з пачки третю цигарку, запалив її та прикінчив за дві затяжки. Для Мелані навіть шум мотора здавався тихішим за його хрипке видихання диму з горлянки.

— І що ти пропонуєш?