Андрій Новік - Останній спадок

Мимовільна усмішка затеплилася на Ярославових губах. Мелані ж, розгублена жвавими інтонаціями в голосі ігумена та різкою зміною настрою свого напарника, просто тупилася в підлогу. Вона не могла збагнути, коли Ярослав поверне розмову в потрібне їм русло й покаже папірець, який передав старий Підгірський.

— Отже, ви зрозумієте мене, отче, — з-під лоба глянув на ігумена Ярослав.

Ієромонах задоволено відкинувся в м’якому кріслі: перед ним духовний учень його давнього друга, а така зустріч є нічим іншим, як посланням Божим. Владислав Гладун осягнув ідейність Підгірського восени дев’яносто дев’ятого, тобто за рік упертих суперечок. До того часу він засинав із молитовними благаннями на вустах знайти істину, порівнюючи аргументи Підгірського та разюче відмінні від останніх біблійні. Минулостолітній вишкіл священнослужителів давав снагу шалено опиратися, гостро реагувати на будь-які заперечення. Двовір’я розгойдувало хиткі терези розуміння, але, прийнявши людину, позбуваєшся кайданів осуду. Саме тоді, як Владислав Гладун прийняв Ігоря Підгірського у свої обійми, його думки потекли суцільним струмком свідомого вибору.

— Ви також були близькі? — запитав ігумен.

— Останні дні жалкую, що не так, як би хотілося. На жаль, я був серед тих упертих, хто не поділяв його поглядів. Як і ви. Був занадто впевненим у своєму завченому Богові.

— Не як я, — раптом скинувся ігумен, — ми по різні боки барикад на цій релігійній війні.

— Були. Були по різні боки.

Отець Гладун важко зітхнув — і замість усміхненого доброзичливого дядечка перед Ярославом раптом постав стомлений старий мудрець, що мовчазно та виважено очікує на рішучі кроки гостей.

— То що привело вас сюди? Чим я можу прислужитися? Вочевидь, не теплі спогади були причиною того, що ви подолали свій довгий шлях.

Ярослав сягнув рукою до кишені та витяг звідти довгий папірець з обірваними кутами та діркою на лівому згині. Мелані вперше побачила на власні очі те, заради чого так багато витерпіла. Здригнувшись, вона на кілька секунд прикипіла поглядом до глаголичних символів.

— Це те, що залишилося від Ігоря Підгірського, — обережно, наче балансуючи на тонкому канаті, мовив Ярослав.

Гладун не зронив жодного слова. Не дозволив собі навіть ближче оглянути папірець.

— Ігор Підгірський зашифрував цитату Теодора Студита «Хто відкриває все духовному отцю…»

— «…чистий, як сонце», — доказав ігумен Гладун. — За цим принципом Ігор жив. Повністю — і розумом, і серцем (або ж усією душею) — віддавши себе духовному осередку, він пізнав себе. Навіть я, настоятель монастиря, не спромігся на це, блукаю натомість щовечора помислами в молитвах. Коли людина сягає глибини свого єства та зливається з навколишнім світом, навіть сонце не може похвалитися більшою чистотою. Таких людей називають несповна розуму тому, що вони не вписуються в жодну модель, запропоновану соціумом.

— То ви знаєте, навіщо ми прийшли?

— Знаю. Хоч Ігор і попереджав, що з чужих може з’явитися лише один. Ем… — Ігумен знову поліз пальцями в сіро-білу бороду, чухаючи в задумі підборіддя, — на «К» прізвище, здається, було.

— Кравець.

— Так!

Брови та жовна Мелані Маєрс зреагували на звук знайомого прізвища. За останні кілька годин вона чула його як мінімум тричі, та жодного разу не в хорошому сенсі.

— Ну що ж, ходімо, — підвівся ігумен, важко спершись руками на стіл.

— Куди?

— По книгу.

— Яку ще книгу?

— Хіба ви не розгадали до кінця? Гляньте ще раз на принесений папірець. Останні чотири цифри бачите?

1118 . Останні цифри зашифрованої цитати Студита. Доки ігумен не згадав про них, Ярослав вважав їх помилкою. Принаймні сподівався на це. Та після впевненої та безапеляційної вказівки на них отця Гладуна Ярославові сумніви розвіялись. Як розвіялись і похмурі думки Мелані, щойно ігумен підвівся та попрямував до дверей.

— What’s happening? [98] Що відбувається? ( англ. )

— We’re leaving [99] Ми йдемо ( англ. ). .

— Where? [100] Куди? ( англ. )

— I don’t know. Wait just a second [101] Я не знаю. Зачекай секунду ( англ. ). , — заспокоїв жінку Ярослав і звернувся до ігумена. — Так, бачу, проте не розумію, до чого вони.

— Це нумерація, що стосується монастирської бібліотеки. Одинадцятий стелаж, вісімнадцята полиця. Потрібна вам секція розташована майже в кінці бібліотеки. Вона не така вже й велика, але достатньо змістовна.

— Книга?