Джордж Оруэлл - У злиднях Парижа і Лондона

Можна заперечити, що ферма чи навіть город не можуть існувати за рахунок лише тимчасових працівників. Але немає жодної справжньої причини, з якої волоцюги мали б перебувати в притулку лише один день. Якщо для них є робота, вони можуть лишатися на місяць чи навіть на рік. Постійні блукання волоцюг є чимось цілковито штучним. Зараз волоцюга є лише статтею витрат з місцевих бюджетів, тож метою кожного будинку праці є якнайшвидше його випхати, й саме звідси походить обмеження з перебуванням на одну ніч. Якщо він повертається протягом місяця, то його карають тижневим затриманням, а оскільки це, по суті, ув'язнення, то волоцюга змушений постійно перебувати в русі. Але якби він мав роботу в будинку праці й отримував повноцінну їжу, це була б інша річ. Будинки праці перетворилися б на заклади, що частково самі себе забезпечують, а волоцюги, що осідали б тут і там відповідно до потреби в їхній праці, перестали б бути волоцюгами. Вони б робили щось порівняно корисне, отримуючи гідну їжу й живучи осілим життям. Поступово, якби ця програма добре спрацювала, їх, можливо, перестали б вважати злидарями, вони змогли б створювати родини й посісти пристойне місце в суспільстві.

Це лише загальна ідея, і до неї, очевидно, буде чимало зауважень. А проте вона передбачає поліпшення становища волоцюг без додаткового навантаження на місцеві бюджети, і в будь-якому разі рішення має лежати у цій площині. Якщо запитати, що робити з чоловіками, які недоїдають і не працюють, то відповідь «нехай вирощують собі їжу» напрошується сама.

Коротко розповім про місця для ночівлі, куди може піти безпритульна людина в Лондоні. Наразі ліжко в жодному недобро дій йому закладі неможливо знайти менше, ніж за сім пенсів. Якщо ти не можеш дозволити собі ліжка за сім пенсів, то мусиш обирати щось із цього переліку:

1. Набережна. Ось що розповідав мені Падді про те, як спиться на набережній:

«На набережній главне — зразу заснуть. Лавку занять треба до восьми часов, бо їх небагацько, і, бува, всі вже заняті. І зразу пробуєш заснуть. Як двінадцять, стає сильно холодно, щоб спати, і поліцаї виженуть в чотирі. Спать, ясно, тяжело, з цими чортовими трамваями, що ганяють туда-сюда, і проклятою рекламою на другім берегу, яка в очі тобі лупить. Холод скажений. Хто там спить, обмотуються в газету, але толку мало. Добре, як часа три подрімаєш».

Я й сам ночував на набережній, тож можу сказати, що все цілком відповідає описаному Падді. Але хай там як, це значно краще, ніж не спати взагалі, що і є єдиною альтернативою, якщо ти залишаєшся на ніч будь-де на вулиці поза набережною. Закон дозволяє тобі сидіти вночі на лавці в Лондоні, але поліція з неї зжене, якщо побачить, що ти там спиш. Єдині винятки — набережна й одне чи два чудернацькі місця (одне таке розташоване за театром «Ліцеум»). Це очевидно злостиве правило. Його метою начебто є запобігати смерті від переохолодження, але якщо людина живе на вулиці, то помре незалежно від того, спатиме вона чи ні. У Парижі такого закону немає. Там люди сплять покотом під мостами через Сену, у дверних просвітах, на лавках площ, біля вентиляційних шахт метро і навіть на самих станціях. У цьому немає видимої шкоди. Ніхто не перебуватиме ніч на вулиці, якщо може цього уникнути, і якщо хтось там залишається, то немає сенсу забороняти спати тим, кому взагалі вдається задрімати в таких умовах.

2. Двопенсові висяки. Це трохи краще за набережну. У висяку відвідувачі сидять рядком на лавці, перед ними натягнута мотузка, і вони вішаються на неї, наче на паркан. О п'ятій ранку чоловік, якого жартома називають лакеєм, розв'язує мотузку. Я ніколи не ночував у висяку, але там часто бував Тупак. Я запитував його, чи взагалі можливо спати у такому положенні, на що він відповів, що це зручніше, ніж звучить — принаймні краще за голу підлогу. Подібні притулки є і в Парижі, але плата там становить лише двадцять п'ять сантимів (півпенні), а не два пенси.

3. «Домовина» по чотири пенси за ніч. Ти спиш у дерев'яному ящику, накритому брезентом. Там холодно, але найбільше діймають клопи, від яких тобі в тому ящику нікуди дітися.

Добре ведеться в окремих нічліжках, де беруть від семи пенсів до шилінґа і пенні за ніч. Найкращими серед них є будинки Роутона, де ти віддаєш шилінґ, але зате отримуєш окрему кімнату й можливість користуватися чудовими вбиральнями. За півкрони можна також винайняти «особливий номер», який практично готельний. Будинки Роутона — розкішні будівлі, єдиним недоліком яких є суворі заборони готувати їжу, грати в карти тощо. Можливо, найліпшою рекламою будинків Роутона є той факт, що вони завжди переповнені. Будинки Брюса за один шилінґ і пенні теж чудові.