Іен Мак'юен - Амстердам

Клайв почув веселий жіночий крик:

— Я не відчуваю ні рук, ні ніг, я йду геть! Озирнувшись, він побачив у себе за спиною молодика, який хотів торкнутися його плеча. Йому було років двадцять чотири — двадцять шість, сам лисий, або стрижений наголо, убраний у сірий костюм, без пальта.

— Містере Лінлі! Вибачте, що урвав ваші думки,— мовив молодик, забираючи руку.

Клайв припустив, що це музикант або хтось охочий узяти автограф, і вдягнув на обличчя маску терпіння.

— Усе гаразд.

— Хотів би поцікавитися: чи є у вас час зустрітись і поговорити з міністром закордонних справ? Він хоче познайомитися з вами.

Клайв підібгав губи. Він не хотів знайомитися з Джуліаном Гармоні, але й не хотів завдавати собі труду відштовхувати його. Нікуди не дітися.

— Ведіть,— сказав він, і його повели повз юрбу Друзів; дехто здогадався, куди його ведуть, і спробував його перехопити.

— Гей, Лінлі! Не розмовляй з ворогом!

Це і справді ворог. Що в ньому привабило Моллі? На вигляд Джуліан Гармоні був диваком: велика голова, чорне кучеряве волосся, причому все своє; страшенно блідий, з тонкими нечуттєвими губами. Він зробив собі капітал на політичному ринку завдяки цілком пересічному набору ксенофобських і каральних ідей. Вернон пояснював це просто: високопоставлений покидьок, гарячий у ліжку. Але Моллі могла знайти в ньому що завгодно. Мабуть, прихований дар, який допоміг йому здобути те, що він здобув, а тепер він ще й претендує на посаду прем’єр-міністра.

Помічник провів Клайва до підкови, що оточила Гармоні, який, мабуть, виголошував промову або розповідав історію. Той перервався, щоб привітатися за руку з Клайвом і пробурмотіти голосно, ніби вони самі:

— Я так хотів з вами познайомитися — роками.

— Здрастуйте.

Тут Гармоні заговорив здебільшого для компанії, у якій було двоє парубків з миленькими, відверто шахрайськими личками журналістів, які ведуть пліткарські колонки. Міністр виступав, і Клайв був своєрідною групою підтримки.

— Моя дружина знає напам’ять кілька ваших п’єс для фортепіано.

Знову те ж саме! Клайв замислився. Невже він такий одомашнений і принаджений талант, за твердженням його молодих критиків,— «Гурецький [10] Ґурецький Генрик Миколай (1933-2010) — польський композитор. для розумних»?

— Мабуть, вона добре грає,— сказав він.

Минув якийсь час відтоді, як Клайв близько зустрічався з політиком, і він уже забув ці порухи очей — цей невсипущий пошук нових слухачів, або дезертирів, або особи вищого рангу десь поблизу, або нової можливості, яку не можна проґавити.

Гармоні роззирався, тримаючи авдиторію.

— Вона грала неперевершено. Коледж Ґолдсмітс, потім Ґілдхольська школа. Перед нею відкривалася казкова кар’єра...— він зробив паузу для комічного ефекту.— А потім вона познайомилася зі мною і обрала медицину.

Захихотіли тільки помічник і одна працівниця. Журналісти лишалися байдужі. Можливо, вони все це вже чули.

Очі міністра закордонних справ знову зупинилися на Клайві.

— І ще одне. Я хотів привітати вас із замовленням. «Тисячолітня симфонія». Знаєте, що рішення ухвалювалося на рівні кабінету міністрів?

— Так, я чув це. І ви голосували за мене.

Клайв дозволив собі втомлені нотки, але Гармоні відреагував так, начебто йому палко подякували.

— Ну, це найменше, що я міг зробити. Деякі з моїх колег хотіли цього короля поп-зірок, екс-«бітла». А взагалі, як робота просувається? Майже скінчили?

— Майже.

Його кінцівки заклякли вже півгодини тому, але тільки тепер Клайв відчув, як холод сковує і серце. У теплі своєї студії він зараз міг би сидіти без піджака, працюючи над останніми сторінками цієї симфонії, до прем’єри якої лишилися лічені тижні. Він уже двічі пропустив строки, і хотілося опинитися вдома.

Він подав руку Гармоні.

— Було дуже приємно познайомитися. Я мушу йти.

Але міністр не прийняв його руки і заговорив понад його головою, бо ж треба було бодай щось витиснути з присутності великого композитора.

— Ви знаєте, я часто думав, що свобода митців, от як ваша, це робити свою справу, яка надає вартості й моїй діяльності...

Він ще довго розводився, а Клайв дивився на нього, не показуючи ознак ворожості, яка дедалі наростала. Гармоні теж був з його покоління. Висока посада підточила його здатність говорити з незнайомцем на рівних. Може, саме це він і запропонував Моллі в ліжку — трепет знеособлення. Він з чоловіків, які крутяться перед дзеркалами. Але вона, звісно, жадала душевного тепла. Лежи спокійно, дивися на мене, дивися на мене. Можливо, це було просто помилкою — Моллі й Гармоні. У будь-якому разі, Клайв тепер відчував огиду.