Іен Мак'юен - Ієн Мак'юен. Спокута

Але нічого не сталося. Тишу порушувало тільки комашине дзижчання, яке означало весняну метушню, і пташиний спів, який замовк, а потім оживився після тривалої паузи. А потім, ніби наслідуючи птахів, почали стогнати і кричати поранені, заплакали перелякані діти. Хтось, як ведеться, нарікав на Королівські військово-повітряні сили. Тернер підвівся й почав обтрушувати з себе порох, коли з'явилися Нетл і Мейс, і разом вони всі повернулися до майора, який сидів на землі. Кров одхлинула у майора від обличчя, і він колисав свою праву руку.

— Куля пройшла навиліт,— пояснив він, коли ті підійшли.— А я щасливчик.

Вони допомогли йому підвестися й запропонували відвести його до карети швидкої допомоги, де капітан Медичного корпусу Королівської армії та двоє санітарів уже оглядали поранених. Але той похитав головою та встав без сторонньої допомоги. Від шоку він став балакучим, і голос його пом'якшився.

— «Месершміт-109». Точно його кулемет. Гармати відірвали б мені руку з м'ясом. Двадцять міліметрів, ви ж знаєте. Він, мабуть, одбився від своєї групи. Помітив нас, вертаючись, от і не витримав. Не можу його звинувачувати. Але це означає, що скоренько й багато інших налетять.

Півдюжини чоловіків, яких майор до того зібрав, похапали свої гвинтівки з канави й налагодилися тікати. Глянувши на них, той згадав:

— Ага, хлопці. Шикуйся.

Вони, здавалося, були взагалі нездатні йому опиратися й вишукувалися. Трохи тремтячи, майор звернувся до Тернера:

— І ви, троє. Ноги в руки.

— Насправді, старий, якщо по щирості, краще нам не йти.

— О, зрозуміло.

Він зизив оком на плече Тернера, ніби побачив там нашивки найвищого рангу. І добродушно віддав честь лівою рукою.

— У такому разі, сер, якщо ви не заперечуєте, ми підемо. Побажайте нам удачі.

— Удачі, майоре.

Вони спостерігали за тим, як він веде цей загін неохочих у напрямі лісу, де на них чигали кулемети.

Зо півгодини колона не рухалася. Тернер звернувся до капітана Медичного корпусу, щоб допомогти перетягувати на ношах поранених. Потім він прилаштовував їх на вантажівках. Капрали не подавали ознак присутності. Тернер виймав необхідне медичне приладдя й ніс до працівників швидкої допомоги. Дивлячись на те, як капітан зашиває постраждалому рану на голові, він відчув приплив колишніх амбіцій. Але стільки пролитої крові огорнуло мороком те, що він колись вичитав у підручниках. На їхній ділянці з'явилося п'ятеро поранених, але, на подив, жодного вбитого, хоча сержанта з гвинтівкою поранило просто в лице — ніхто не очікував, що він виживе. У трьох авт злетіли капоти, і поламані машини відкотилися з дороги. З них виливався бензин, шини були пробиті.

Все було зроблено, але колона досі не рухалася. Тернер підняв шинель і пішов далі. Він був занадто спраглий, щоб чекати. Літня бельгійська пані з простріленим коліном допила його останню воду. Його розпухлий язик не вміщався в роті, Тернер міг думати тільки про одне — де знайти води. Про це і ще про те, що слід дивитися в небо. Він минув ділянку дороги зі зруйнованим транспортом і пораненими у вантажівках. Він ішов уже десять хвилин, коли раптово, на траві, біля пагорка, побачив голову Мейса. Це було десь за двадцять п'ять ярдів, у густому зеленому затінку тополь. Він попрямував туди, хоча й усвідомлював, що в нинішньому душевному стані краще це місце обійти. Мейса і Нетла стояли в землі по плечі й рили глибоку яму. Вони вже завершували копати могилу. За гіркою землі лежав хлопчик років п'ятнадцяти. На спині розпливалася кривава пляма, захоплюючи білу сорочку від шиї до пояса.

Мейс сперся на лопату і перекривив Тернера:

— «Насправді, старий, якщо по щирості, краще нам не йти». Чудово, бос. Затямлю це на майбутнє.

— «Без затримки, зупинки і зволікання» — гарно було сказано. Де ви цього набралися?

— Та він клятого словника проковтнув,— з гордістю промовив капрал Нетл.

— Я любив розгадувати кросворди.

— А «значуще завдання»?

— А це з вечірки для сержантів минулого Різдва.

Стоячи у могилі, Мейс і Нетл проспівали на честь Тернера пісеньку:

Колона за ними зарухалася.

— Можна його вже ховати,— сказав капрал Мейс. Усі троє підняли хлопця й перевернули горілиць. До кишені сорочки були причеплені авторучки. Капрали не церемонилися. Вони занурили лопати у ґрунт, і невдовзі вбитий зник під землею.

— Гарненький хлопчина,— зронив Нетл.