Іен Мак'юен - Ієн Мак'юен. Спокута

— Я — Брайоні,— сказала вона, щоб лише йому було чутно.

Його очі знову широко розплющилися від подиву, а бліда шкіра лисніла в електричному світлі. Брайоні наблизилася та притулила вуста йому до вуха. Їй було все одно, хоча вона відчула чужу присутність у себе за спиною, і хтось поклав їй руку на плече.

— Не Талліс. Клич мене Брайоні,— прошепотіла вона, в той час як чужа рука потягнулася до неї та розплела їй пальці, які стискали руку юнака.

— Вставайте, медсестро Талліс.

Сестра Драммонд узяла її за лікоть і допомогла підвестися. Шкіра у неї на вилицях почервоніла, і ця рівна червона лінія вирізнялася на блідому обличчі. Санітарка, яка стояла з іншого кінця ліжка, уже напинала простирадло на обличчя Люку Корне.

Підібгавши губи, сестра поправила комір Брайоні.

— Хороша дівчинка. Тепер підіть і змийте кров з обличчя. Ми ж не хочемо засмучувати інших пацієнтів.

Брайоні слухняно пішла до туалету обмити обличчя холодною водою і за кілька хвилин повернулася до своїх обов'язків у відділенні.

О пів на п'яту ранку практиканток відіслали до їхніх кімнат спати, наказавши з'явитись об одинадцятій. Брайоні пішла з Фіоною. Дівчата не озвалися жодним словом, а коли взялися за руки, то здавалося, що вони досі гуляють, як ціле життя тому, на Вестмінстерському мосту. Їм і не було потреби описувати, як усе було в палатах або як це змінило їх обох. Досить було йти порожніми коридорами за іншими дівчатами.

Коли Фіона побажала їй на добраніч і пішла до своєї крихітної кімнатки, Брайоні знайшла на підлозі листа. Почерк на конверті був незнайомий. Мабуть, хтось із дівчат забрав листа на вахті та підсунув під двері. Але Брайоні не розпечатала його одразу, а спершу роздяглася, готуючись до сну. Вона сиділа на ліжку, убрана в нічну сорочку, тримаючи на колінах листа, і думала про того юнака. Куточок неба, видний у неї з вікна, уже посірів. Вона досі чула юнацький голос, який промовляв «Талліс», перетворюючи прізвище на дівоче ім'я. Вона уявляла неможливе майбутнє: булочну в затінку вузької вулички, де сила-силенна худезних кішок; фортепіанну музику з вікна другого поверху, і хихотіння зовиць, які перекривляють її англійський акцент, і Люка Корне, так палко закоханого. Їй хотілось оплакувати і його, і його родину в Мілло, яка чекатиме звісток від нього. Але вона нічого не відчувала. Усередині була порожнеча. Брайоні сиділа майже півгодини, як у тумані, й нарешті, знесилена, але досі не відчуваючи бажання спати, підв'язала волосся стрічкою, як завжди, лягла в ліжко і розпечатала листа.

Шановна міс Талліс,

Дякуємо Вам за надіслані «Дві постаті біля фонтана» і, будь ласка, прийміть наші вибачення за зволікання з відповіддю. Як Ви знаєте, для нас незвично публікувати цілком повість невідомого автора, ба й відомого. Однак ми прочитали Ваш твір з розрахунком вибрати звідти вдалий уривок. На жаль, ми не можемо нічого опублікувати з надісланого тексту. Повертаю Вам рукопис окремою бандероллю.

Маю сказати, що ми ознайомилися (спочатку це не входило в наші плани, бо у редакції багато роботи) з великим зацікавленням. Хоча ми не можемо запропонувати опублікувати якусь частину повісті, але вважаємо, що Вам слід знати: у нашій редакції не лише мені буде цікаво, що Ви напишете в майбутньому. У нас немає упереджень проти авторів юного віку, ми зацікавлені в публікації перспективних молодих письменників. Ми хотіли б ознайомитися з усім, що Ви створите, особливо якщо Ви напишете одне чи два оповідання.

Ми сприйняли «Дві постаті біля фонтана» як досить цікаву річ, яка заслуговує на особливо уважне читання. Я кажу це не для годиться. Ми відклали багато інших творів, у тому числі пера маститих письменників. Є декілька вдалих образів: мені сподобалися «висока трава, на яку пантрує левова жовтизна літа » і Ваша здатність уловлювати потік думки, змальовувати мисленнєві тонкощі, Ваше намагання схарактеризувати героїв. Вхопити щось унікальне і незбагненне. Але все ж таки, на нашу думку, Ви надто наслідуєте прийоми місіс Вулф. Кришталева прозорість моменту, який триває тут і зараз ,— ця тема, звичайно, заслуговує на опис, особливо у поезії; вона дозволяє письменнику виявити свій дар, осягати таємниці сприйняття, являє собою стилізовану інтерпретацію мисленнєвих процесів, дозволяє показати примхливість і непередбачуваність внутрішньої сутності індивідуальності тощо. Хіба для когось є сумніву важливості цього експерименту? Однак таке письмо виправдане лише тоді, коли немає відчуття розвитку дії, Іншими словами, наша увага була б ще пильнішою, якби Ви залучили до оповіді простий сюжет. Завжди потрібний розвиток.