Іен Мак'юен - Ієн Мак'юен. Спокута

Коли вони поверталися до Площі парламенту, голова у Брайоні була порожня, а ноги аж підгиналися від сміху, тож вона ледь ступала. Вона дивувалася сама собі, як швидко змінився в неї настрій. Її побоювання не зникли, але тимчасово притлумилися, їхня емоційна сила на якийсь час вичерпалася. Дівчата пройшли під руку Вестмінстерським мостом. Хвиль на річці не було, і різке світло пурпурово відблискувало на мулистих берегах, поїдених тисячами земляних черв'яків, від чого у грудках чорніли маленькі нірки. Коли Брайоні та Фіона повернули праворуч, то дорогою від Лембетського палацу побачили лави армійських вантажівок, згуртовані перед центральним входом. Дівчата добродушно застогнали від перспективи знову розпаковувати та розбирати нові матеріли.

А потім вони побачили поміж вантажівок машини швидкої допомоги, а коли наблизились, їхньому зору відкрилися ноші, десятки нош, звалених на землю, і затвердлий брудний одяг темно-зеленого кольору, і скривавлені бинти. Були й солдати, які стояли групами, приголомшені й наче паралізовані, а ті, хто лежав на землі, були завинуті скривавленими бинтами. Лікарняні санітари виймали з кузовів вантажівок гвинтівки. В юрбі рухалося безліч санітарів, медсестер і лікарів. До входу лікарні вивезли п'ять-шість вагонеток — явно замало. Зо мить Брайоні та Фіона стояли, дивлячись на це, а за секунду теж кинулися бігати.

Не минуло й хвилини, а вони вже були серед людей. Бадьоре весняне повітря не розганяло смороду машинного мастила та гною з ран. Солдатські обличчя й руки були чорні, щоки зарослі щетиною, чорне волосся скуйовджене, і на поранених були бирки травмпунктів, тож усі вони здавалися ідентичними — втікачі від жахливого світу. Ходячі поранені, мабуть, спали стоячи. З холу вибігли ще медсестри й лікарі. Консультант узяв під свою відповідальність сортування хворих і виробив строгу систему відбору. Декого, з важкими пораненнями, повантажили на візки. Уперше за все її навчання до Брайоні звернувся лікар-ординатор, якого вона раніше ніколи не бачила:

— Ви, беріться за цей кінець нош.

Лікар сам узявся за протилежний кінець. Брайоні раніше не доводилося тягати ноші, ще й такі важкі, і це її здивувало. Вони зайшли до лікарні й не встигли пройти десять ярдів по коридору, як дівчина відчула, що ліва рука не слухається. Ноги підкошувалися. У військового були сержантські нашивки. Він був без чобіт, а його синюваті пальці тхнули. Голова у нього була обмотана промоклими бинтами у шарлахово-чорних плямах. На стегні його однострійних брюк чорніла діра, була помітна роздерта рана. Брайоні здалося, що вона бачить розтрощену білу кістку. Кожний їхній крок завдавав йому болю. Його очі були міцно заплющені, але поранений розтуляв і стуляв рота у мовчазній агонії. Якщо Брайоні зрадить ліва рука, ноші, звісно, похитнуться. Заки дісталися ліфта, увійшли туди й поставили ноші, її пальці були майже нечутливі. Доки ліфт повільно піднімався, лікар лічив пульс, різко видихаючи носом. Він не звертав уваги на Брайоні. Коли перетинали другий поверх, вона думала лише про те, що до палати — тридцять ярдів, і про те, чи зможе вона туди донести пораненого. Це її обов'язок — пояснити лікарю, що вона не зможе. Та коли відімкнулися дверцята ліфта, лікар уже повернувся до Брайоні спиною і звелів їй братися за кінець нош. Вона мріяла, щоб її лівій руці додалося сили і щоб лікар ішов швидше. Вона не витримає ганьби, якщо не впорається. Чоловік з почорнілим обличчям розтуляв і стуляв рота, наче жуючи. Його язик покрився білими плямами. Почорнілий борлак здіймався й опадав, і Брайоні змусила себе на це дивитися. Вони дійшли до палати, і їй пощастило, що біля дверей стояло аварійна ліжко. Ноші вже вислизали з пальців. Там уже чекали сестра і кваліфікована санітарка. Коли ноші поставили біля ліжка, пальці Брайоні обвисли, вона не була владна над ними, і смикнула лівим коліном, щоб не втратити рівновагу. Дерев'яна ручка вдарила її по нозі. Ноші захиталися, і медсестра нахилилася поправити їх. У пораненого сержанта з уст вихопився недовірливий скрик, наче він і не уявляв, що біль може бути таким незмірним.

— Заради Бога, дівчино,— пробурмотів лікар. Вони обережно вклали пацієнта в ліжко.

Брайоні чекала, щоб зрозуміти, чи потрібна тут. Але тепер усі троє були заклопотані й не звертали на неї уваги. Медсестра розмотувала бинт, а санітарка закочувала солдату холошу. Ординатор обернувся до світла, щоб прочитати позначки на бирці, відірваній од гімнастерки. Брайоні неголосно бухикнула, і сестра озирнулася, роздратована тим, що та досі тут.