Аскольд Мельничук - Що сказано

Зневірений Аркадій звернувся до кмітливого моряка, у якого купував Стефанові тютюн до люльки. Моряк залюбки радив, як краще влаштуватися в Америці, де за останні десять років не пробув і двох місяців. Усе, що він знав про свою країну, він почув від напарників по команді чи різношерстого люду, із яким проводив відпустку, тому вільно пропускав випадкові факти крізь свою досить буйну уяву і витворював ідеалізовану батьківщину. Щоночі, засинаючи, він думав про це міфічне поселення — колаж Нюарка, Сіетла і Далласа, так що врешті воно геть витіснило невеселі спогади про його власну домівку в Огайо. Тому Аркадій прийшов після тієї наради усміхнений, наче щойно придбав першокласну ділянку у Вальгаллі, і сказав просто:

— Нью-Джерсі!

Їхній поручитель, який запевнив імміграційну службу, що має роботу для Аркадія і Стефана, працював білетером у кінотеатрі повторного показу на Блікер-стріт у Нью-Йорку. Доки Аркадій шукав працю, Стефан із Наталкою дивилися «Кінг-Конга».

Горила-велет грюкав у міську браму. Міщани горлали і трясли списами. Зупинити його не могли. Брама розчахнулась. Монстр люто вирячився на дрібненький люд. Нарешті американці його приспали. Але допустилися помилки — повезли до Нью-Йорка. Лишіть його, думав Стефан, він вам не потрібен. Ніхто не послухав. Ось Конг вдерся на Емпайр-Стейт-білдінґ. Фей Рей корчилася в його кулаці. Наталка хропіла поруч.

Першою знайшла роботу Ластівка — посаду прибиральниці в офісній будівлі у середмісті. Вона їздила туди підземкою. Пасажири нагадували їй отих безумців у Відні. Одного ранку, коли, хлопці у чорних шкірянках взялися битами висаджувати шибки, хтось заходився цитувати Біблію. На Двадцять третій вулиці Ластівка вийшла, перебігла на той бік колії і поїхала іншим потягом назад. Вона присяглася Аркадієві, що більше не вийде з квартири.

Проте за кілька днів вона почала ходити до церкви святого Юра на площі святого Марка, де з кількома жіночими групами збирала пожертви для старого краю. Вони проводили лотереї, розпродажі, базари. На заходи вчащали ті самі люди. Напрочуд легко було жити в Америці, навіть не зустрічаючи американців — хіба що натикаючись на них у магазині. А найкраще було те, що нікого не обходить твоя мова. В тому велика відмінність між тут і там.

Аркадій не втримувався на одному місці. Він вантажив меблі, возив газети на Лонґ-Айленд, начиняв повидлом пампушки. Його звідусіль турили через запальний характер. Він був наче у пастці, і знав це. Розмовляючи з продавцем залізного краму, з колегою чи з хазяїном, він дослухався бодай найменшого відголосу зневаги. Однієї недільної літургії зустрів Едварда Зарембу, двоюрідного брата Ластівки, який працював на SeaLand Plant у Ньюарку. Едвард повіз Аркадія знайомити з майстром. Аркадій незчувся, як усе владнали. Отак в Америці заведено. Важить, кого ти знаєш. На підприємстві була профспілка, та й матеріальна заохота хороша: хто він такий, щоби нарікати?

Хотілось би мати дитину, думав Аркадій, зав’язуючи краватку перед дзеркалом.

У кухні Ластівка подала йому сандвіч з ліверною ковбасою в обгортковому папері й термос горохової юшки.

Вона хотіла мати дитину, відколи пішла з роботи.

— Не намокни, — пожартувала вона. В очі не бачила того SeaLand Plant, але уявляла свого чоловіка на земляній косі, намитій посеред моря.

Дитина. Гроші. Дитина, що нестиме прізвище далі. Гроші. Дитина, що воюватиме з ворогами. Гроші. Дитина, якій вони передадуть усе, що дізнались про цю важку справу — життя. Не все вдається в одному поколінні. На сповнення деяких мрій потрібна праця кількох людських життів. І гроші.

Тієї ночі у ліжку він поклав руку Ластівці на грудь.

Пізніше вона сказала:

— Якщо буде дівчинка, назвемо її Теодозія. Якщо хлопчик — Богдан.

І підставила ніс для поцілунку.

— Сталося, старенька, — сказав Стефан коматозній Наталці, що мов приросла у кухні. Вона зрушувалася з місця хіба що ради їжі та сну.

— Га?

— Незабаром станеш бабусею. Може, це тебе розбудить.

Наталка розплющила очі. Всміхнулась:

— Біда яка.

— Я збагнув твою думку, — сказав Стефан. — Але вони самі мають через це пройти. А мені, мабуть, треба зрештою знайти роботу.

Останній тиждень Стефан цілими днями дивився Роберта Доната у «В’язні Зенди».

Час від часу, прогулюючись по Другій авеню, він зустрічав когось знайомого з Роздоріжжя або з табору.

— Підеш у п’ятницю на збори?