Алессандро Барикко - Без крові. Така історія

У мотелі все було, як завжди, аж поки на мотоциклі не прибув чоловік і не сповістив, що на повороті «Тордо» сталося нещастя і що, ймовірно, є жертви. Люди вмить посерйознішали і кинулися надвір. Усі хотіли швиденько дістатися до місця пригоди. Хто на мотоциклі, а хто й пішки. Декотрі мали авто. Вони зірвалися з місця, аж заскреготала гума, як у кіношних поліціянтів. «Стара історія», — казали люди, але було помітно, що їм це до вподоби.

Новина застала жінку біля плити на кухні. Визирнувши до зали, вона побачила, як відвідувачі полишають столики і, вдягаючи куртки, збираються йти. Дехто допивав зі своїх чарок уже на ходу. Вона щось спитала у чоловіка, але той сказав не перейматися. Вона пішла зібрати порожні склянки з барної стійки, мимохідь прощаючись з тими, хто вже поспішав геть. Потім жінка повернулася в кухню і зняла їжу з вогню. Ще кілька годин її можна не гріти. Через дві-три години повернеться зголоднілий люд, а наразі гаряче не знадобиться. Вона згадала про дочку і спитала себе, чи зустрінуться дочка з батьком там, посеред скупчення людей на місці пригоди. Бодай вони помирилися. «Великі Перегони» завжди були річчю примхливою і там трапляються які завгодно вибрики, так було в усі часи. Між гупанням дверей і гуркотом зачеплених мимохідь стільців поступово стихав гомін людських голосів. За мить стало тихо і було чутно лише радіо, що розповідало про нещасний випадок.

Здавалось, що тим, хто розповідав про інцидент, було відомо небагато, але жінка все одно вийшла в залу, щоб краще чути. Підійшовши до стійки, вона помітила, що за кутнім столиком ще сидів один чоловік. Перед ним стояла порожня миска, він спокійно чекав. Його куртка висіла на спинці стільця. А на столі стояла майже допита пляшка вина.

— Даруйте, я вас не помітила, — промовила жінка.

— Пусте.

— Ви на щось чекаєте, чи не так?

— Гадаю, на печеню.

— Так, на печеню.

— Але не турбуйтеся.

Жінка похитала головою, ніби хотіла прогнати своє спантеличення.

— Сьогодні я вкрай неуважна, — виправдовувалась вона, — я гадала, що всі вже пішли.

Вона повернулася на кухню і запалила вогонь.

— Сьогодні я геть розгублена. Мабуть, випила забагато. Не слід пити, коли маєш стільки роботи.

Але потім жінка згадала про те, що сьогодні день «Великих Перегонів», і перехилила ще скляночку, тихо промовивши: «А пішли вони всі під три чорти». І всміхнулася сама до себе.

Вона знову підійшла до столу з тарелем, що ще пашів.

— А ви не хочете подивитися, що там сталося? — спитала вона чоловіка.

— Не хочу.

— А у нас тут усі аж дуріють через ці нещасні випадки.

— Я зауважив, — відповів чоловік, усміхаючись.

Жінка забрала тарілку з-під першої страви, але не пішла, залишилась стояти біля столу.

— Ви ж і вчора були у нас, так?

— Справді був.

— Ви завзятий прихильник Перегонів?

— Ні, справді, ні. Я тут, бо чекаю на друга. Він мав приїхати вчора, але, ймовірно, мав проблеми з дорогою. Ми домовились, що я чекатиму на нього.

— Може, вам принести ще вина?

— Так, зробіть ласку.

— І хліба, бо я про нього геть забула.

Тепер по радіо лунала музика. Вони чекали новин з місця аварії. Здається, були поранені, але ніхто не помер. Коли жінка повернулася на кухню, їй спало на думку, що, як на такий святковий день, сьогодні незвично тихо навколо. Все навкруги наче зачароване. Через це вона була в гарному гуморі. А може, це лише через вино.

Вона повернулась до столу, тримаючи хліб і вино, і раптом їй захотілося спитати чоловіка, чи можна сісти поряд.

— Певна річ, — відповів той, — візьміть собі склянку.

— Так, гарна думка, — мовила жінка і пішла взяти за стійкою чистий келих. Перш ніж повернутися, вона підійшла до радіо і зменшила гучність. Усі вже пішли і музика була не потрібна.

— Кажуть, що ніхто не загинув, — промовила жінка, сідаючи поряд.

— Так повідомляють.

— Сподіваймося.

— Так.

— А знаєте, стільки смертей бачили «Великі Перегони»? Чотири. За всі роки — лише чотири. Багато років тому помер один пілот, німець, з важким для вимови прізвищем. А минулого року — ще троє, які прийшли подивитись на змагання. Серед них була жінка. Бідолашна.

— Іноді серед людей є постраждалі.

— Авто вилетіло на узбіччя і вони померли від удару. І їх принесли сюди, знаєте?

— Невже?

— Накривши скатертинами, ми поклали їх на столи, — розповіла жінка, а потім подумала: «Що це в біса я верзу?»

Чоловік зрозумів, про що вона думала, і засміявся.

— Даруйте, яка ж я дурепа, — промовила жінка, хитаючи головою. І теж розсміялася. — Вибачте, сьогодні я роблю все не до ладу. Врешті, усе це сталося не на цьому столі, присягаюся.