Алессандро Барикко - Без крові. Така історія

Кабрування, [14] Кабрування — поворот літака навколо поперечної осі, при якому підіймається його ніс. що здіймає невагомий літак у небо. Як же мені подобається це прекрасне ковзання на хвості, що з легкістю здіймає їх у небо. Я нікому ніколи не зізнавався, як мені до вподоби це прекрасне ковзання на хвості, що здіймає їх, невагомих, у небо. Оскільки говорити мені дуже важко, я ніколи не казав, як мені подобається спостерігати за ними, коли вони легко здіймаються в небо, ковзаючи на хвості. Та якби тільки мені слова не давалися так тяжко, я б сказав братові, як мені подобається спостерігати за ними, коли вони легко здіймаються в небо, ковзаючи на хвості. Як невагомий літак здіймається в небо і ледь крениться. Навкіс.

Так я побачив останній літак, що злетів зі злітної смуги в Сіннінґтоні, що в Англії. Поки я розшукував у штанях свою монетку, я побачив, як з цієї смуги у Сіннінґтоні, що в Англії, у небо знявся останній літак перед тим, як її остаточно закриють. Як прикро, подумав я, бо до свого остаточного закриття ця злітна смуга, що в Сіннінґтоні, в Англії, бачила стільки незвичайних пригод. Як прикро, подумав я, адже на її очах траплялося стільки історій, сповнених сміливості, гордощів. Стільки історій, сповнених гордощів, сміливості і страху. Повних сміливості, гордощів, страху і безумства. Так багато незвичайного, що трапляється з людьми на війні.

І саме в той час, коли я розмірковував про те, як мені прикро, літак у небі зробив широкий віраж. Саме коли я думав про всю прикрість події, літак капітана Шкоделя розмашисто розвернувся і полетів у наш бік. Він розмашисто розвернувся в рожево-червоному небі і, скидаючи висоту, повернув до нас. Капітанів літак повертає до нас і летить рожево-червоним небом все нижче і нижче, аж поки на величезній швидкості не пролітає в рожево-червоному світлі неба просто над нашими головами. Шкрябаючи рожево-червоні небеса, він летить дуже низько над нашими маківками. Щоб попрощатися.

Я міг би злякатися, але мені не страшно, навпаки — я сміюся. Я міг би перелякатися через ревіння над нашими головами, але мені не лячно, я навпаки — сміюся. Я міг би злякатися гуркоту й чорної тіні, що ледь торкається наших голів, але насправді мені не страшно і я гучно сміюся. Насправді я розреготався, потім мій брат теж почав сміятися. Насправді ми обоє голосно сміємося, чорна тінь ледь торкається наших голів, а від гуркоту куйовдиться волосся. Ми сміємося від захвату.

Хай там як, а на якусь мить я забув про свою монетку, хоч потім знову про неї згадав. На хвильку я забув, що шукаю мою монетку, але за мить я знову пам’ятав про це дуже чітко. Я дуже добре пам’ятаю, що саме зараз шукаю монетку в лівій кишені своїх штанів. Я мацаю рукою в лівій кишені штанів, але нічого не знаходжу. Перебираю пальцями в лівій кишені, але монетки не знаходжу, а в цей час літак капітана Шкоделя помалу зникає в рожево-червоних небесах. Він усе меншає і меншає.

Можливо, зі зникненням капітана Шкоделя монетка теж зникне. Може, коли капітан Шкодель розчиниться за обрієм, щезнуть також і всі згадки про нього, і моя монетка. Може, коли людина зникає за обрієм, разом із нею зникає і все те, чого торкалися її руки, щезають монети, що вона по собі лишила. Тому я маю швиденько знайти свою монетку, поки капітан Шкодель не зник за обрієм. Я б хотів тримати її в руках, коли капітан зникне за небокраєм. Тоді монетка нікуди не дінеться.

Але літак стає все меншим, а я не можу її знайти. Літак капітана Шкоделя щосекунди меншає на обрії, а я ще не знайшов своєї монетки. Він уже видається чорною цяткою на небосхилі, що ось-ось згасне, а я ще й досі не знайшов монетку. Він дзижчить, наче чорна комашка на небосхилі, і, обмацуючи пальцями кишеню своїх штанів, марно шукаючи монетку, я чую, як це дзижчання поволі стихає. Я чую, як воно невблаганно зникає за обрієм, але монетки знайти не можу. Нарешті літак зникає з очей.

Присягаюся, що тієї миті, коли він зник, я відчув, як монетка теж пропала. У ту саму хвилину, коли літак капітана Шкоделя зник за обрієм, монетка теж зникла, присягаюсь. У ту мить, коли капітанів літак розтав у повітрі, на нас спустилася вічна тиша, і в тому безголоссі, клянуся, я відчув, як щезла моя монетка. Я почув, як її проковтнула крижана тиша, що спала на нас разом із несподіваною самотністю. Крижана тиша і несподівана самотність, в яких я відчуваю, як зникає моя монетка. Вона зникає, мов мильна бульбашка.

Раптом мені дуже хочеться плакати, і мій брат це розуміє. Мені хочеться плакати, бо я відчув, як зникла моя монетка, і мій брат це розуміє, він ще міцніше стискає мою руку і каже, щоб я не плакав. Але я так сильно хочу плакати і це бажання раптове, тому попри те, що мій брат міцніше стискає мою руку і каже не плакати, я починаю ридати, бо я відчув, як, немов мильна бульбашка, зникає моя монетка. Бо я відчув, як зникла моя монетка, а натомість з’явилися невблаганна тиша і самотність. Тож я плачу.