Алессандро Барикко - Без крові. Така історія

Ймовірно, ми вже на місці, бо мій брат сказав спинитися тут. Я зупинився і зауважив, що ми стали кроків за двадцять від літака. Літак капітана Шкоделя стоїть нерухомо, за двадцять кроків від нас, тож ми спиняємося. Капітан Шкодель дивиться на свій непорушний літак, що стоїть за двадцять кроків від нас, і мовчить. А враховуючи те, що ані капітан Шкодель, ані мій брат нічого не кажуть, несподівано посеред цієї злітної смуги, що йде в безвість і де за якихось двадцять кроків від нас стоїть капітанів літак, запала німа тиша. Чутно лише вітер.

Зараз капітан Шкодель забере свій портфель. Це дуже важливо, бо щойно капітан Шкодель забере свій портфель, у мене звільниться ліва рука. Тож я зможу пошукати вільною лівою рукою в кишенях мою монетку, адже я не міг цього зробити відколи тримав у руках капітанів портфель. Маю почекати, доки капітан забере свій портфель, але він не поспішає забирати свій портфель, бо саме зараз він обіймає мого брата. Мій брат і капітан Шкодель обіймаються, а я чекаю, поки капітан забере свій портфель. Вони міцно обіймаються, а навколо — тиша.

Та коли капітан Шкодель підходить до мене, щоб забрати свій портфель, я не можу розтулити руку, якою тримаю ручку портфеля. Я дуже стараюся її розтулити, але мені не вдається, тому капітан не може забрати свій портфель. Зі мною часто таке стається: я не можу ворушити руками так, як мені хочеться, і тому, коли капітан Шкодель хоче забрати свій портфель, я не можу розтулити руку, якою тримаю його. Але якщо я не зможу розтулити руку, то не зможу пошукати свою монетку, і капітан не забере свій портфель. Та чим більше я про це думаю, тим сильніше стискається рука.

Моя мама казала, що це не має значення і трапляється з кожним. Мама казала, що з кожним із нас трапляється, що ми не в змозі зробити те, чого прагнемо, тому не має значення, якщо, наприклад, я витріщаюся на шкарпетки. Якщо, наприклад, я витріщаюся на шкарпетки і не можу їх надягти, моя мама казала, що це не має значення, бо з кожним із нас трапляється, що ми не можемо зробити те, що хочемо насправді. Мама казала, що це не має значення, бо з кожним із нас трапляється, що ми не можемо зробити те, що хочемо насправді, тому добре, якщо те, чого ми хочемо, — це лише вдягти шкарпетки. Тож я надягав шкарпетки.

На щастя, мій брат допомагає мені відпустити ручку і, врешті, я її відпускаю. На щастя, мій брат нахиляється до мене і ласкаво допомагає мені розтулити руку, тож я врешті її розтуляю. Коли він ласкаво допомагає мені розтулити руку, я, відгинаючи пальці від ручки один за одним, врешті розтуляю свою руку. Спостерігаючи за тим, як один за одним відгинаються мої пальці від ручки, я помічаю, що вони стали червоними і геть опухли. Я ледь відчуваю свої пальці і, спостерігаючи за тим, як вони один за одним відгинаються від ручки портфеля, бачу, що вони почервоніли і геть опухли. Але тепер я нарешті можу пошукати свою монетку.

Почекаю, поки пальці знову стануть нормальними, а потім пошукаю мою монетку. Якщо я не почекаю, поки вони знову набудуть звичного вигляду, я ризикую шукати свою монету намарно. Тож, поки я очікую, щоб мої пальці знову стали нормальними, я спостерігаю за тим, як капітан Шкодель, тримаючи в руці свій портфель, сам-один прямує до свого літака. Поки я чекаю, щоб мої пальці знову стали нормальними, я бачу, як капітан Шкодель, тримаючи в руці свій портфель і розмахуючи ним з боку в бік, сам-один прямує до свого «Спітфаєра 808». Не озираючись, капітан Шкодель крокує до літака, розмахуючи своїм портфелем з боку в бік, наче це був звичайнісінький день. Але це не так.

Я засовую руку в кишеню, а в цей час гуркіт моторів руйнує храмовий спокій. Поки я засовую руку в ліву кишеню своєї куртки, два двигуни «Спітфаєра 808» порушують тишу собору світла. Ці двигуни порушують соборну тишу, але мені не страшно, бо в лівій кишені куртки я шукаю свою монетку, і саме це захоплює всі мої думки. Я шукаю монетку в лівій кишені куртки, а тому ледь помічаю, як «Спітфаєр 808» поволі котиться смугою, розвертає ніс до вітру і призупиняється.

Я намацав щось у своїй кишені, але це не моя монетка. Це скляна кулька, що загубилася в глибині кишені, а от моєї монетки немає. Якби вона була там, я б її обов’язково намацав, але натомість я знайшов скляну кульку і щось ще, здається, шмат тканини. Монетку впізнаєш одразу, адже вона і не скляна, і не тряпчана, тому я витягаю руку з кишені. Витягуючи руку, щоб пошукати у штанях, я почув, як капітан Шкодель завів двигуни на повну потужність. Капітан заводить обидва двигуни на повну потужність, а я в цей час всовую руку в кишеню своїх штанів. Я шукаю свою монетку.