Фредерик Бегбедер - Ідеаль, або На поміч, пардон

Зрозумійте мене правильно. Прозорі дівочки потрібні задля процвітання капіталістичної економіки, та ми мусимо часто їх поновлювати, адже ротація романтичних образів сприяє зростанню чистого зиску. На жаль, цнотливість манекенниць недовго зберігається. Раніше чи пізніше наші моделі опиняються в ліжку якогось розбишаки-футболіста або п’янички-актора, або їх фотографують мобільником тієї миті, коли вони в якомусь шинку вхлинають білу доріжку і мліють. За винятком Кейт Мосс, нікому не щастить оговтатися після таких записів. Відео гуляло в мережі, хатні господині вирішували поміняти марку, або ж сама марка розривала ексклюзивний контракт, і мені доводилося знову вирушати на пошуки рятівного інтерфейсу. Знос прискорювався, це явище охрестили ефектом одноразової моделі. Я отримував комісійні з заробітків моїх дівчат, та річ у тому, що їх міняли, навіть не розкрутивши до ладу, тож я попросив, щоб мені платили акордно (навіть десять відсотків було вже нерентабельно, та й як перевірити прибутки?). Залучити дівчат мені було легше, ніж утримати їх при ділі. Колись успішне дівча трималося років з десять, а тепер краса живе три роки.

Я шукав „green“ (або „new faces“, як прозивали ми дебютанток) в Москві й Санкт-Петербурзі, чатував на них коло шкіл у Смоленську і Ростові, біля театральних училищ Новосибірська, Челябінська і Курська, перед м’ясними крамницями Мурманська і Єкатеринбурга, біля університетів Уфи, Самари і Нижнього Новгорода, у всій Російській Федерації, тому що саме в цій мутуючій країні мали необережність з’явитися найбільш цнотливі личка. Звісно ж, те янголятко, яке я шукав, мешкало за іншою адресою.

— Тобі подобаються узбечки з котячими манерами і темними крайками очей? Ох, побачив би ти киргизок з вузькими охряними оченятами!

— Ти що, здурів, а кругленькі вуста казашок? Зачекай-но, ось побачиш чітко окреслені губенята кримських татарок!

— Млієш від хтивих таджичок з оливковою шкірою? Он приголуб туркменок з маленькими груденятами, що пахнуть корицею.

Мене посилали у дівочі заповідники. Кожна моя наступна знахідка виявлялася ще непокірнішою від попередніх, та й, на жаль, в окремих загублених краях колишнього СРСР найближча сусідка мешкає досить далеко: доводиться труситися в холодному потязі або летіти іржавим літаком. То був вічний пошук, та не Грааля, а німфи. Чи можна взагалі задовольнитися? Насилу сфотографуєш винятково вродливу селянку, як мені розповідають про Богом забуте село, де доярка народила князівну, потім про загублений край, де на річці живе русалка, або про брудне дворисько в самісінькій glubinka, де фея в кросівках пишається поміж брудними пияками. А на борту старезного „Ту-134“ авіакомпанії „Сибір“, що має ось-ось розпастися на клапті поміж Дніпропетровськом і Дніпродзержинськом,

Пригадую, дорогою до Нижнього Новгорода я заснув у поїзді пляшкової барви, що розтинав засніжену землю на дві велетенські половини кокосового пирога. Вагони прямували поміж рядами мертвих тополь, що відродяться навесні, адже дерева, як ото Христос, воскресають щороку. Як ви знаєте, панотченьку, на берегах Волги височать мало не найвеличніші собори в стилі московського бароко (Михайло-Архангельський, Спасо-Преображенський, церква Різдва і Благовіщенський монастир), взимку їхні маківки скидаються на тістечко безе. Коли переїжджаєш річку, вони бовваніють удалині, наче розкішні десерти на таці офіціанта в протилежному кінці ресторанної зали. Ще змалку, в По, нудьгуючи на родинних обідах, я марив „плавучим островом“, що здавався мені неабиякою екзотикою. Та коли я вештався місцевими шинками в пошуку сексуального апофеозу з блищиками на вустах, клянуся вам, я забував свою беарнську юність. Прибувши на вокзал Нижнього, я дивився, як дощ поливає велетенську статую Леніна — людям вочевидь ліньки було скидати його з постаменту, адже „Ленін жив, Ленін живе, Ленін буде жити“; довкола „Макдональдсу“, як на всіх французьких вокзалах, під дрібною холодною мжичкою юрмилися торговці порнофільмами, і я відразу побіг купувати зворотній квиток. Я ризикнув би полетіти відціля навіть старим „АН’ом“, якого сяк-так зварили газовим різаком і обліпили клаптями скотчу, або „ІЛ’ом“ з розтрощеним носом, точнісінько такий самий нещодавно розбився в Томську, відправивши на той світ сто три пасажири. Мені вже не було з чого обирати. Але зненацька я угледів Таню і лишився. Заради неї я сів би до всіх потрощених лайб Східного Поволжя.