Аскольд Мельничук - Посол мертвих

Здесь есть возможность читать онлайн «Аскольд Мельничук - Посол мертвих» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2018, ISBN: 2018, Издательство: Видавництво Старого Лева, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Посол мертвих: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Посол мертвих»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Ким є «посол мертвих», як не живою людиною, привабливою і сильною жінкою, яка тримає в собі багато жахних таємниць, своїх і чужих, яка іде проти вітру, намагаючись увійти в нове життя, в нове суспільство, але болісний досвід минулого сильніший. Аскольд Мельничук, американський письменник, професор Массачусетського університету, людина, глибоко інтегрована у світову літературу, зробив те, що мало кому під силу: написав родинну сагу як роман про українську душу емігранта, розірвану між світами, травмовану злочинами минулого, біженством, втратою ідентичності. Але водночас цей роман і про те, що навіть зламані гілки мають шанс прорости, пустити коріння і стати новим деревом.

Посол мертвих — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Посол мертвих», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Що ви думаєте про наші політичні перспективи у найближчому майбутньому?

Антона немовби пересмикнуло. Він запхав руки в кишені свого зеленого піджака й похитався на п’ятах. Уперше склалося враження, що він говорить до слухачів із позиції вищості.

— На жаль, я не Нострадамус. Я прибув сюди, — мовив він раптом голосом, таким знайомим мені, як мамина пісня, — розповісти вам про світ поза політикою. Я знаю, що ми маємо обов’язки перед нашим минулим. Знати історію необхідно: без того в нас не буде власної свідомості й совісті. А без них «я» не існує. Проте закликаю вас звернути увагу, що є й інші способи існування, інші погляди на людський досвід. Я знаю, що ви боїтесь утратити себе в чужій мові. Вдаватися до неї — це щось таке, як хвороба зникомості. Але ні, це зовсім не те саме. Це може бути й засобом самовизначення…

Він замовк. Неначе хтось дав йому знак: ти зазнав фіаско, тебе вже давно ніхто не слухає!

— Дякую. Ви були дуже люб’язні. Якщо хтось має бажання обговорити це детальніше, я буду внизу.

Розчарована юрба сонно поаплодувала лжемесії — і завіса перед його крихкою постаттю засунулася. Люди почали похапцем одягатись і кинулися до виходу. Ніхто не хотів лишатися на цьому поверсі, коли він пішов. Навіть Ада зробила так само. Не знаю вже, чи промова Антона її розчарувала, чи їй було соромно за інтрижку зі Семмі, — та нам важко було її наздогнати, так швидко вона пішла до машини.

Дорогою додому ми не провадили, як зазвичай, жвавих розмов — натомість тиша огорнула нас медовими обіймами. Урешті-решт Ада сердито прошепотіла:

— Продався англійцям!

Батько відповів не відразу:

— По-моєму, він добре говорив. Тільки не все я розчув. Акцент… — співчутливо зазначив він, неначе британський акцент — то ще один утиск і неповага, який доводиться терпіти нашим героїчним емігрантам.

Ада просто сиділа похмуро. Коли ми підвезли Круків додому, вона попрощалася, ледь кивнувши.

— Бувай, — сказав Алекс.

Рано-вранці наступного дня, коли сини пішли до школи, в помешканні Ади задзвонив дзвоник. Вона відчинила: на порозі стояв Антон. На ньому був той самий зелений піджак. В одній руці він мав букет ротиків, а у другій — потріпану шкіряну валізу.

Вона затулила лице рукою і відсахнулася.

— Можна зайти?

— Авжеж, заходь, — сказала вона, провела його кухнею до вітальні, де на стінах облуплювалася фарба.

Антон, здасться, не помічав вад квартири. Він не зводив погляду з Ади. Тепер здригалася вона.

— Ну, гаразд, — сказав він. — Це, мабуть, незручно, то не будемо. Я знаю, щó ти й усі подумали про мою лекцію. Нехай. Я що сказав, те сказав, і минуло. І я чув про Льва. Співчуваю. Я, правду кажучи, був про нього кращої думки. Війна змінює людину, й еміграція — теж. От і мене змінила. Запродався британцям. Так люди кажуть. Не найгірші, кому можна запродатися, головне — чека не загубити. У культурі в них стільки гарного. Чудового. А що вони практично нічого не знають про нашу культуру, то я часто ловлю себе на тому, що цим користуюся…

Тепер вони сиділи на дивані.

Він роззирався.

— Хто картини малював?

— Мій син Алекс.

— Непогано, Адо. Ніколи не знаєш наперед, ким людина стане.

Риси його обличчя були тонкі та дрібні, й вона бачила, як Антон зі шкіри пнеться, силкуючись поводитися так, аби їй було затишно, — наче то вона у нього в гостях. Скільки сивини на його скронях! Востаннє вона бачила його палким юнаком, сповненим фантазій про літературу. Чому ж їй так страшно?

Немовби читаючи її думки, Антон мовив:

— Не бійся. Я сьогодні зранку про Волта Вітмена вже не розповідатиму, навіть про Емілі Дікінсон не буду.

Ада насилу змусила себе кивнути. Чому її паралізувало?

— Адо, я маю дещо тобі сказати. Зовсім божевільне. Ти не зобов’язана відповідати. Подумай, скільки треба, подумай. Я у Нью-Йорку на кілька днів, до старих друзів у гості ходитиму, щось говоритиму в різних товариствах — де від мене всі не сахатимуться.

Ада, яка й далі була вдягнена в червоний вовняний халат і взута в червоні капці, не мала навіть косметики на обличчі. Урешті вона змогла промовити:

— Що ж це таке, Антоне?

— Цей голос не змінився. Значно менше змінився, ніж тобі здається. Ми не могли повернутися додому — це правда. Та життя після війни не було нестерпно жахливе. Я маю гідну роботу в технічному коледжі. Місто негарне, студенти — не Ейнштейни, та влітку я вирушаю в похід до Озерного краю і працюю в читальні бібліотеки Британського музею… Ну, і власне, Адо, — мовив він, нервово смикаючи краватку. — Я хочу, щоби ти повернулася зі мною до Англії. Я довго чекав, не наважувався спитати, бо… ну, через багато речей, але зараз усе готово, і я живу відносно стабільно, і, сподіваюся, тобі сподобається.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Посол мертвих»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Посол мертвих» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Александр Мельничук - Битвы разума
Александр Мельничук
Андрей Ливадный - Посол
Андрей Ливадный
libcat.ru: книга без обложки
Аскольд Мельничук
Владимир Малик - Посол Урус Шайтана
Владимир Малик
libcat.ru: книга без обложки
Аскольд Якубовский
Александр Мельничук - Антихрист-2. Повелитель дракона
Александр Мельничук
Аскольд Мельничук - Що сказано
Аскольд Мельничук
Аскольд Де Герсо - Асамла тенче
Аскольд Де Герсо
Отзывы о книге «Посол мертвих»

Обсуждение, отзывы о книге «Посол мертвих» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x