Денис Кожухов - Гумовий Київ рожевих мрій

Їх полум'яні, киплячі в полеміці голови вкриває довге волосся. Той, що розмовляє тихіше, неначе виправдовуючись і в той самий час переконуючи, наділений від природи волоссям прямим і світлим, був носієм невеликої бороди, що м'яким пухом вкривала його гостре підборіддя, та щасливим власником прекрасних великих і глибоко одухотворених очей. Рівний ніс доповнював описану картину. Він — вдумливий красень. Але від краси цієї він не отримує жодної втіхи, та й взагалі уваги їй не приділяє. Фізичний та матеріальний світ мало його цікавить — більше духовний. Він — розумний і мудрий чоловік років тридцяти. Запальний його співбесідник був трішки молодший. Чорне як ніч волосся вилось кучерями, схожими на морські хвилі. Високий лоб і ніс з горбинкою надавали йому безперечний гордовитий вигляд упертої людини. Чорні очі-вуглики виблискували при сяйві повного, наче намальованого в небі, місяця. Роздвоєне підборіддя поголене, і частенько в паузах палкої бесіди, він підпирав його довгими пальцями міцної руки.

— Ні, навіть не проси мене про це, — я не можу так вчинити. Для мене це значить — зрада, а я не можу зраджувати… Зрадити?! Та ще й кого — Тебе?! Ти ж сам казав, що так не можна. Ти навчав мене мудрості і добра, а те, про що ти благаєш, суперечить твоїй доктрині. Що ти скажеш на це?

— Що я можу тобі сказати? — тихо, але впевнено, відповів його співрозмовник. — Це — моя місія. Я знаю, що повинно бути саме так. Мені необхідні твоя допомога і безпосередня участь.

— Але чому я, і чому про це не можна нікому говорити? — перебив його власник грецького носа.

— Дуже давно все це було задумано Нашим Всевишнім Господом.

Щоб зміцнити віру в людях, назавжди залишити її в серцях людських, повинні бути принесені дві жертви: одна — праведна і великомученицька, інша жертва повинна бути наділена підлотою і пороком, на превеликий мій жаль, але порочна жертва — твоя. Якщо ти не погодишся, то не звершиться цикл. Воля Бога — великий закон — вона повинна бути виконана… Ти це розумієш?

Він пильно дивився в очі тому, хто сидів навпроти. Той ледь помітно кивнув.

— Чому ти? — продовжив тихий голос. — Ти кращий мій учень і тільки тобі можу довірити таку важливу справу. Знаючи, що ти ніколи мене б не зрадив, благаю тебе, молю — зрадь. Ти думаєш, мені легко про це говорити? Якщо так, то ти дуже помиляєшся. В очах моїх дощ, а на серці жорстока хуртелиця. Мені самому дуже важко, але я не можу нічого з цим вдіяти. Якщо я не виконаю місії, то шлях додому мені зачинено.

Безбородий поник зовсім. Звівши брови на переніссі, він благально дивився в божественні очі свого напутника.

— Але ж я буду проклятий, і клятий буду не одним роком або сторіччям — мене проклянуть на вічність. Іменем, яке я ношу, не стануть називати дітей, нащадки будуть засуджувати мене за мій вчинок. Мене навіть не поховають, а викинуть моє тіло десь-інде, щоб гієни і круки розтягли його на шмаття.

Він схлипнув, і очі його зволожилися від сліз.

— Але навіть це ніщо, порівнюючи з тим, що я житиму далі. Жити, відчуваючи сором і мерзоту на душі від того, що зрадив тебе. Тавро негідника вб'є мене.

Він закрив обличчя руками і заридав вголос:

— Боже, за що мені це? Завжди я був правильною людиною, не заслуговую такого горя.

Світловолосий підсунувся ближче і, обійнявши його за плечі, прихилив голову до своїх грудей.

— Тому ти і обраний, що ти праведний. Це не покарання тобі, але випробування. До зірок шлях лежить крізь терен. Якщо ти обрав цей шлях, то, як би тобі не було важко, а слід йти вперед.

У іншому світі ми будемо щасливі. Там на нас чекає справжнє життя. Не рівня цій прелюдії. Ми будемо проводити вічність разом, розмірковуючи і втішаючись присутністю один одного. Ми будемо зустрічати біля брами Божої званих гостей. Спів херувимів буде пестити наші вуха. Ми будемо щасливі — я присягаюся тобі в цьому, але, щоб все це сталося і почалась новітня історія землі — нове, для душ терплячих та чекаючих, життя — потрібно зробити це.

Чорноволосий трохи заспокоївся і, м'яко звільнившись з обіймів свого наставника, знову підпер рукою підборіддя і втупився заплаканими очима в місяць.

— Не треба думати про несуттєве. Думки про це тільки заплямовують твої чисті наміри.

І лагідний та тихий голос продовжував:

— Думай про те, що станеться потім. Вважай, що все, що відбувається навколо, лише сон, а коли ти прокинешся, то побачиш мою посмішку і шлях, вимощений з хмаринок, по якому ми будемо йти, не відчуваючи втоми і не довгою дорогою, до країни, де знаходять відпочинок Чарівність, Врода, Щастя, Любов, Віра та інші якості, що так тяжко працюють на землі. Ми будемо жити вічно, і кожний день буде для нас новим, абсолютно новим і радісним — я тобі присягаю в тому.