Эрленд Лу - Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію

Я вибігаю на вулицю Нобельсгате в самотній величі; певна річ, я не абсолютний лідер забігу, але я лідер відносно фінів, і наше змагання перетворилося на жорстокий двобій між Срібною Стрілою і «Соколом», з одного боку, і білою людиною, представленою фінами, — з іншого; тут розгорнулася основна боротьба, все інше було так, між іншим, і всі інші учасники та команди не являли жодного інтересу, і першим на вулицю Нобельсгате вибіг я, і я знову роблю ривок, хоча в цьому більше немає необхідності, і єдине, що мене ще турбує під час ривка, — це оте щодо перших, які стануть останніми, і навпаки, адже тепер-то я виграю, і тут уже я не хочу виявитися останнім, хоча за інших обставин, коли я програю, я, звісно ж, мрію стати першим, — одне слово, я хочу бути першим, і коли виграю, і коли програю, що, мабуть, можна назвати цілком природним бажанням, і от я передаю естафетну паличку Сестрі і продовжую бігти з нею поруч, бо не відчуваю ніякого бажання зупинитися. Я випив сили з Фінляндії і сам став таким же сильним, як вона, я сповнений наснаги, тоді як Фінляндія вибилася із сил: спочатку Фінляндія випила мої сили й зміцніла за мій рахунок, а тепер я випив сили Фінляндії і зміцнів за її рахунок, тобто перемогла повна справедливість, думаю я, усе правильно, так і мало статися: Фінляндія вибилася з сил і лежить пластом на Нобельсгате, а я біжу, як довгов’язий болотяний птах, вулицями Осло, тріумфуючи свою перемогу, біжу пліч-о пліч з Сестрою, яка теж біжить легко й бадьоро, ми з нею — два довготелесі болотяні птахи, які линуть до місця гніздування, а моя частка від влади ЗМІ залишилася в парковому фонтані у вигляді сечі, влада — це паскудство, думаю я, і тепер я безвладний, та зате переможець, безвладний переможець, і я захистив свою честь, нарешті вона — моя, я нею володію, і після того, як Сестра передала естафетну паличку наступному бігунові, ми не зупиняючись побігли далі, рука в руці, по вулицях, і ми біжимо все швидше, бо у мене такий надлишок сил, що я ділюся з нею зайвим, і вона радісно приймає мій дар.

Нарешті ми добігли додому, зупинилися, вражені метушнею, пожежники та поліцейські огородили наш будинок заборонними стрічками, не пропускаючи нікого у двір, в якому я живу; нас зустрів розгублений Бім з Біблією під пахвою і розповів, що вони його таки знайшли; вони — це Торгрім і його компанія; пустоголові розшукали Біма і стали стукати, вимагаючи, щоб він їх впустив, але Бім їм не відчиняв, тоді вони влаштували пожежу в коридорі, щоб спалити Біма; як вони й сказали, іншого виходу у них, мовляв, не лишилося, от вони й підпалили двері зовні, та Бім зумів вибратися через вікно, скочив на якийсь дах, потім на веранду, забіг у чиюсь квартиру і вибіг на вулицю, і скоро пожежа охопила весь двір, каже Бім; і от полум’я палахкотить, у вогні метушаться пожежники з топірцями, шлангами та іншим спорядженням, заливають усе навколо водою; вони ллють воду тоннами, але вода ніяк не діє на полум’я, цього разу вода, як виняток, приречена на поразку, як Фінляндія; полум’я настільки потужне, що вода перед ним ніщо; у мене від цього видовища немов камінь з душі звалився, я насолоджуюся нікчемністю води — води, що спасувала, потоку, що програв, і я відчуваю, що вогонь мені не страшний, я ніколи не боявся вогню, вогонь ніколи мені не загрожував і не оселявся в моїй душі, як вода, яка мені загрожувала й оселилася в моїй душі (нижче ти знайдеш ряд запитань щодо твоїх думок і почуттів, написано в опитувальному листі, і якщо в останні тижні або місяці ти був не таким, як зазвичай, то відповідаючи, пригадай той час, коли ти був у нормальному стані), і зараз, дивлячись на бурхливий вогонь, в якому згорає все, що стосується Фінляндії, я подумки бачу, як ховається в душовій брошура, сподіваючись там перечекати пожежу, щоб потім я знайшов її на згарищі і відніс завтра вранці в посольство, та її надії марні — брошурі ніколи не бувати в посольстві, їй взагалі ніде не бувати, полум’я спалить всю душову, вода у водонагрівачі випарується, і водонагрівач згорить у вогні, пожежа сильніша за всіх, а вода — безсилий карлик, а це означає, що Фінляндія лежить у труні і в її труну забили останній цвях; і, дивлячись на те, як яскравим полум’ям горить Фінляндія, я відчуваю, як повертаюся до свого нормального стану; виявляється, дивитися на цю пожежу мені приємно, я відчуваю те ж саме, що повинен відчувати австралійський абориген, який щойно дізнався від свого батька про єдино можливий спосіб землеробства, що полягає в тому, щоб спалити все дотла, і тоді на цьому місці виросте щось нове; і тут я раптом розумію, що це справедливо не лише для Австралії, але й для Осло. Це ж так просто! І як я раніше не здогадався! Треба було давно самому все спалити, та тоді я цього ще не знав, бо я був суцільною водою і потопом, усе моє єство розчинилося у воді, але це зробили за мене пустоголові, вони думали, що дістали мене, та вони мене не дістали, а, навпаки, допомогли, і я двічі за сьогоднішній день став переможцем Фінляндії. Який день! — думаю я. Який дивовижний день! Тепер, коли Фінляндія більше не стоїть на заваді, я можу проявити свою справжню сутність; я цвіту, як квітка, як болотяний птах, адже в мені є щось від цибатої болотяної птиці, як мені часто доводилося чути; і от ми стоїмо втрьох — Бім, Сестра і я — і дивимося на пожежу, і ми стоїмо, міцно обнявшись, і з кожним спалахом вогню я все більше повертаюся до свого нормального стану, в якому я існував до того, як пішли сни про воду, як забрали моє авто, і до того, як у моє життя увійшла Фінляндія; і мені вже не потрібно пригадувати той час, коли я був у нормальному стані, властивому мені до того, як я змінився, бо той час повернувся, я, так би мовити, повернувся на стартову позицію, я знову той самий, колишній, та водночас інший, бо в пожежі згорає моя самотність. Така щаслива пожежа. Найкраща пожежа в моєму житті.