Джордж Оруэлл - Нехай квітне аспідистра

Але зрештою, неочікувано для нього самого, Гордон отримав роботу. Якось вранці Ревелстон отримав листа від містера Маккечні. Той пішов на поступки (звісно, не настільки, щоб узяти Гордона назад на роботу, але він був готовий порекомендувати його в інше місце) і повідомив, що в Ламбеті власник книжкової лавки містер Чізмен шукає помічника. З листа було зрозуміло, що Гордонові достатньо тільки прийти туди, як і те, що там не найкращі умови. Гордон десь вже чув про цього містера Чізмена — у сфері книжкової торгівлі всі один одного знають, — але він не хотів іти до нього працювати. Насправді, Гордон взагалі не хотів більше працювати; йому хотілося заснути і тихенько опуститися на дно. Але він не міг підвести Ревелстона після всього, що той для нього зробив. Тож наступного ранку він вирушив у Ламбет довідатися про роботу.

Крамниця була розташована на околицях району на південь від мосту Ватерлоо і виявилася старою і убогою, ще й ім’я на вивісці було не Чізмен, а Елдрідж. Втім, у вітрині лежав старовинний фоліант і кілька атласів XVI сторіччя, які могли коштувати непогані гроші. Мабуть, містер Чізмен займався раритетними виданнями. Глибоко вдихнувши повітря, Гордон зайшов досередини.

На калатання дзвоника з глибини лавки вийшов якийсь лячний гном з гострим носом і широкими чорними бровами. На Гордона він подивився не сказати б що привітно, а коли заговорив, то майже не розтуляв губ: «Чим можу?» Гордон пояснив, хто він і навіщо прийшов. Кинувши на нього критичний погляд, старий мовив:

— Ага, отже, Комсток. Ходімо до кабінету. Я чекав на вас.

Гордон пішов за ним. Містер Чізмен виглядав доволі зловісно — коротун скидався на гнома. Та якщо тулуб у карликів зазвичай нормальної довжини, а от ноги закороткі, то у цього диспропорції мали геть іншу природу — ноги як ноги, а тіло ніби приплюснуло чимось (його сідниці мало не підпирали потилицю). Через це його фігура під час руху нагадувала ножиці. Плечі були широкі, масивні, руки довгі, а ще він час від часу різко крутив головою. Його одяг зовсім зашкаруб (видно, давно не праний) і виглядав брудним. Тільки вони дісталися кабінету, як пролунав звук дверного дзвоника — до крамниці завітав клієнт з книжкою з коробки «все по шість пенсів», що стояла на вулиці. Проте містер Чізмен не пішов до каси (її, мабуть, тут взагалі не було). Натомість дістав із жилета засмальцьований замшевий гаманець і почав копирсатися в ньому, прикриваючи своїми великими долонями.

— Люблю гроші тримати при собі, — пояснив він, кинувши на Гордона хитрий погляд.

Не лишалося сумніву, що містер Чізмен не полюбляв витрачати даремно ані слова, ані гроші. Під час розмови у кабінеті він розпитав Гордона про причину його звільнення з попереднього місця роботи, добиваючись зізнання у п’яному бешкеті, через який він загримів за ґрати. Власне кажучи, йому були відомі подробиці інциденту (кілька днів тому містер Маккечні розповів про них на якомусь там аукціоні). Чізмен відразу ж нашорошив вуха, бо саме шукав помічника, а п’яничці з такою репутацією можна було запропонувати менший оклад. Гордон зрозумів, що його хочуть використати, але власник крамниці не здався йому таким уже лиходієм. Він справляв враження людини, яка не проґавить нагоди обдурити, і навіть може познущатися, та водночас оцінить тебе з таким собі зверхнім гумором. Чізмен ввів Гордона у курс справи, розповів про торгівлю і повихвалявся своєю кмітливістю. Коли він посміхався, кутки його рота підіймалися так високо, що, здавалося, от-от проковтнуть його великого носа.

Він поділився з Гордоном ідеєю розширити бізнес. План полягав у тому, щоб відкрити бібліотеку, в якій можна було б брати книжки за два пенси. Звісно, облаштовувати її у магазині — погана думка (поціновувачів антикваріату таке відлякує), тож він узяв в оренду приміщення неподалік і повів Гордона на оглядини. Воно було розташоване трохи далі на тій самій вулиці, що й крамниця, між м’ясною лавкою, яку обсіли мухи, та елітним бюро ритуальних послуг (реклама у вітрині привернула увагу Гордона: «Кремація: Гідно. Гігієнічно. Недорого»).

Приміщення майбутньої бібліотеки складалося з однієї вузенької кімнати — фактично коридора з крихітним віконцем, дешевим столом, стільцем і шафою-картотекою. Полиці, на яких ще й досі не висохла фарба, поки ще були порожні. Гордон відразу ж зрозумів, що цій бібліотеці не досягти рівня Маккечні. Там тримали високу планку і не тримали книжок нижче рівня Делл (мали навіть твори Лоуренса і Гакслі). Для цього ж закладу цільовою аудиторією були представники нижчих класів — такі, як гриби після дощу, виростали по всьому Лондону. В такій бібліотеці не знайдеш жодної книжки, про яку б написали в огляді літературних новинок або назва якої більш-менш відома освіченому читачеві. Сюди потрапляє продукція нішових видавництв, для яких наймані автори штампують по чотири романи на рік — як сосиски на м’ясозаводі. Фактично це недолугі оповідання, які розтягують до обсягу романів і постачають власникам бібліотек за півтора шилінги за примірник. Діловито, так наче йшлося про поставки вугілля, Чізмен повідомив, що замовлення ще не зроблено. Сказав, що для початку замовить п’ять сотень найменувань. Полиці вже розподілили за тематичними блоками: «Еротика», «Кримінал», «Вестерни» тощо.