Джордж Оруэлл - Нехай квітне аспідистра

Гордон зростав в атмосфері перешитого одягу і баранячих хрящів на вечерю. Його батько, як і решта Комстоків, був депресивною особистістю. Спочатку він виявляв кмітливість і демонстрував хист до літератури. Помітивши це, як і його страх перед арифметикою, «дідусь Комсток» відразу ж відправив Гордонового батька вивчати бухгалтерську справу Тож він безуспішно займався фінансовою справою, час від часу встрягаючи в якісь партнерські угоди, які прогорали через рік-другий. Дохід його був нестабільний — іноді доходив до п’яти сотень на рік, а іноді падав до двохсот, але ніколи не зростав. Помер він 1922-го. Йому було п’ятдесят шість, та здоров’я не витримало — підкосила ниркова недостатність.

Оскільки Комстоки були сімейством хоч і бідним, але шляхетним, економити на «освіті» Гордона для них було абсолютно неприпустимо. Дивна річ ця освітня лихоманка! Для того, щоб улаштувати своє чадо до «правильного» освітнього закладу (тобто до котроїсь з приватних шкіл), маєш роками скніти, проживаючи життя, яким погребував би пересічний робітник. Гордона віддали до нікудишньої, проте претензійної школи, рік навчання в якій коштував близько ста двадцяти фунтів. Для того, щоб дозволити собі такі витрати, родині доводилося багато від чого відмовлятися. Старшу сестру Джулію залишили практично взагалі без освіти (згодом її відправили до якоїсь скромної публічної школи, та щойно їй виповнилося шістнадцять, забрали звідти). Джулія ж була «дівчинкою», а Гордон «хлопчиком». Тому здавалося цілком природним, що дівчинка має поступитися хлопчику. До того ж Гордона в родині заздалегідь охрестили «здібним хлопчиком». Задум був такий: він зі своїми «блискучими талантами» мав отримати стипендію в університеті, досягти успіху в житті і повернути родинне багатство. Більше за всіх у це вірила Джулія. Худорляве високе дівчисько, на голову вище за Гордона, з видовженим обличчям і дещо довгуватою шиєю, яке, хай би що робило, завжди нагадувало гуску. Простодушна, непримхлива Джулія була народжена для того, щоб створювати сімейний затишок, прибирати, прати і прасувати. Навіть у розквіті юності в неї на лобі було написано: «стара діва». Гордона вона обожнювала. Для неї він був ідолом. Леліяла, пестила, сама ходила у старому дранті, щоб йому могли придбати нову шкільну форму, економила кишенькові гроші, аби купити йому подарунок на Різдво і день народження. Відплатив він їй сповна: зневагою до сестри, яка ніколи не здавалася йому достатньо розумною чи вродливою.

Навіть в його школі третього ґатунку всі хлопчики були із більш забезпечених родин. Згодом, довідавшись про майнове становище Гордона, вони влаштували йому веселе життя. Певно, найжорстокіший вчинок, який батьки можуть скоїти щодо своєї дитини, це віддати її до школи, в якій навчаються дітки багатих батьків. Жоден дорослий сноб не здатен зрозуміти, крізь які муки має пройти дитя. У школі, особливо в початковій, основні Гордонові зусилля були спрямовані на те, щоб усіляко приховувати фінансове становище своєї родини. Через які приниження йому довелося пройти! До прикладу, згадати хоча б те жахіття, коли на початку кожного семестру треба було привселюдно показувати директорові суму кишенькових грошей, взятих із собою з дому, і він витягав з кишені жменьку монет, викликаючи за спиною злі смішки однокласників. А коли всі довідалися, що форму йому купили в крамниці, а не пошили на замовлення, і коштувала вона лише тридцять п’ять шилінгів! Та найбільше Гордон боявся тих днів, коли до нього приїздили батьки. Тоді він молився, щоб щось сталося і вони не приїхали. Особливо батько; як такого не соромитися — понурого, блідого як небіжчик, сутулого, в старому і давно не модному одязі. Від нього віяло зневірою, поразками і нудьгою. Ще була в нього дурнувата звичка — на прощання давати Гордонові перед усіма хлопцями півкрони, півкрони замість десяти бобів! І двадцять років потому, на одну згадку про це, Гордонові ставало зле.

Першим наслідком такого виховання стало побожне схиляння хлопчика перед грошима. Він просто ненавидів своїх злиденних родичів — батька, матір, Джулію, всіх. Ненавидів їхнє жалюгідне житло, несмак, брак жаги до життя, постійну стривоженість і ниття через три зайво витрачені пенси. Найчастіше в будинку Комстоків можна було почути: «Це нам не по кишені». Тоді гроші йому були потрібні лише для задоволення своїх дитячих забаганок. Чому не можна гарно вдягатися, їсти цукерки і ходити в кіно, коли цього хочеться? Він звинувачував батьків у їхній бідності, ніби вони потрапили в таке становище навмисно. Чому вони не можуть бути такими, як решта батьків заможних хлопчиків зі школи?