Джордж Оруэлл - Нехай квітне аспідистра

«Дідусь Комсток» був одним із тих людей, які зберегли свій вплив і після смерті. Ще той покидьок за життя, він нагрів руку на п’ятдесят тисяч фунтів, грабуючи робітничий клас і приїжджих, збудував собі добротний маєток з червоної цегли і наплодив дванадцять чад, з яких вижило одинадцять. Його смерть прийшла несподівано — крововилив у мозок. Діти звели над його могилою глибу з написом:

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ

СЕМЮЕЛЬ ІЗЕКІЛЬ КОМСТОК

ВІРНИЙ ЧОЛОВІК, ЛЮБЛЯЧИЙ БАТЬКО,

ВЗІРЕЦЬ ДОБРОПОРЯДНОСТІ ТА ЧЕСТІ

9 ЛИПНЯ 1828 РОКУ — 5 ВЕРЕСНЯ 1901 РОКУ

СПИ З МИРОМ В ОБІЙМАХ ІСУСА

Не варто й згадувати ті святотатні коментарі до останнього речення, що лунали з вуст знайомих діда. Лише варто зазначити, що гранітна глиба важила близько п’яти тонн і встановили її там не просто так — нащадки Семюеля Комстока хотіли бути певні, що дід з могили вже не підведеться. Хочете дізнатися, що думають родичі небіжчика про нього, подивіться на його надгробний камінь.

Комстоки, принаймні на пам’яті Гордона, були безініціативним, нудним сімейством. Їхня інертність дивувала. Без участі «дідуся Комстока» тут, звісно, не обійшлося. На момент смерті того всі його дітки вже були дорослими і самостійними. Протягом життя придушувалися будь-які вияви ініціативи з їхнього боку. Він пройшовся по них, мов катком по асфальту, не залишивши їм жодного шансу на вираження особистості. Зрештою, всі вони виросли безхребетними невдахами. Жоден із синів не здобув справжньої професії, бо «дідусь Комсток» завчасу скерував їх у ті галузі, які були для них абсолютно не підходящими. Тільки одному з них — Джонові, батькові Гордона — не забракло духу зробити щось по-своєму. Він одружився ще за життя батька. Неможливо було уявити когось із чад діда успішними бодай у чомусь — у створенні чогось нового чи, навпаки, у руйнуванні, щасливими чи глибоко нещасними, такими, що живуть на повну та мають пристойний заробіток. Їхня доля — животіти, чіпляючись за респектабельність роду. Одне з типових сімейств середнього класу, в якому ніколи нічого не відбувається. Взагалі.

Родичі з раннього дитинства викликали у Гордона відчуття пригніченості. Його оточували численні тітки і дядьки, яких об’єднував однаково сумний тьмяний погляд, погаслі очі й занедбаний вигляд; всі вони скаржилися на здоров’я і постійно переймалися через гроші — крий Боже, збанкрутують. Не дивно, що вони втратили навіть основний інстинкт. Ті, в кого палає вогонь життя, плодять потомство незалежно від того, є в них гроші чи їх немає. «Дідусь Комсток», для прикладу, який був дванадцятим у родині, примудрився зачати одинадцятьох нахлібників. Ті ж, своєю чергою, спромоглися дати світові тільки двох — Гордона та Джулію, які до цього дня лишалися бездітними. Гордон, останній з Комстоків, прийшов у цей світ 1905-го. Вагітність була незапланованою, і протягом наступних тридцяти років у родині не з’являлося жодного малюка, самі небіжчики. І йдеться не тільки про продовження роду, в інших сферах так само — цілковитий штиль.

Здавалося, кожен у цій родині приречений. Ніби хтось наклав на рід прокляття: доживати віку у злиднях посередності. Жоден із них не зробив за все своє життя жодного вчинку. Такі вже вони люди — з тих, що у будь-якій справі опиняються за бортом, навіть якщо йдеться про просту необхідність влізти у переповнений автобус. З грошима, звісно, ніхто належно поводитися не міг. Зрештою, «дідусь Комсток» розділив між ними всіма порівну свій статок, який отримав після продажу маєтку: кожному дісталося по п’ять тисяч. Не встигло тіло діда охолонути, як вони почали тринькати гроші. У них забракло духу спустити їх на якісь шалені розваги, як-от на жінок чи роблячи ставки на перегонах; натомість, вони потроху витрачали їх — хтось бездумно вклав кошти в облігації, хтось в ризикований бізнес, який за рік-два прогорів, не залишивши після себе нічого, крім збитків. Більше половини з них померли холостяками. Дехто з уже немолодих доньок усе ж таки вискочив заміж після смерті батька, але ті шлюби не були вдалими. Сини ж так і лишилися неодруженими, бо через неспроможність заробити достатньо грошей на утримання сім’ї просто «не могли собі її дозволити». Жоден із них, крім Гордонової тітки Анджели, не мав власної домівки; всі вони гибіли в орендованих кімнатчинах. І рік за роком хтось із них йшов з життя після якоїсь сумнівної, проте дороговартісної в лікуванні хвороби, що висмоктувала з них усе до останньої копійки. Тітка Шарлотта, наприклад, 1916-го потрапила до Клепгемської психлікарні. Нині такі заклади в Англії переповнені! Головним чином, за рахунок самотніх старих дів. До наших днів серед живих з цієї родини залишилося троє — тітка Шарлотта, про яку вже згадували; тітка Анджела, яку якимось дивом переконали придбати будинок і крихітну ренту ще 1912-го; і дядько Волтер, який примудрявся крутитися на кілька сотень фунтів, що лишилися з тих п’яти тисяч від «дідуся Комстока», і прибутку від сумнівних «агенцій», якими він управляв.