Зое Дженни - Поклик мушляного рога

Здесь есть возможность читать онлайн «Зое Дженни - Поклик мушляного рога» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2015, ISBN: 2015, Издательство: Видавництво Анетти Антоненко, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Поклик мушляного рога: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Поклик мушляного рога»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Це історія про любов, самотність і мову у світі, де дітей віддають бабусям і зникають назавжди, де танцюють на автобані, живуть під мостом, рятують, спокушають і татуюють себе трояндами, поки винищувачі над головами розбивають надвечір’я на друзки. Історія маленької дівчинки у великому світі нормативності і споживання.

Поклик мушляного рога — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Поклик мушляного рога», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

«А це та дівчинка, що вже кілька тижнів живе внизу, у старої з колишнього складу?» — запитав хтось, і раптом усі покупці втупилися в Елізу. Хто стояв далі поміж полиць — повиходили наперед, повитягували шиї і зацікавлено розглядали дитину перед собою. «Бідолашка, — обурено сказала одна пані, — її треба віддати до притулку, стара ж несповна розуму!» Інші з нею погодилися, дружно закивали головами. «Ото днями сновигає зі своєю дивною люлькою в зубах, хтозна, чим вона взагалі займається?» — «Видно, думу думає», — озвався з-за полиці перший голос. На якусь мить у крамниці всі стихли. Вислів заскочив усіх, наче лавина, яка щойно зірвалася з гори і, беззастережно зростаючи, котилася в долину. Поступово вираз облич почав змінюватися, кутики вуст поповзли в боки, і раптом крамниця вибухнула розкотистим реготом. Від нього тіло опасистої продавчині трусилося так, що вона мусила вхопитися за прилавок, немов рятуючись від поштовхів. Щоразу, коли товариство спинялося, щоб вдихнути повітря, чи регіт от-от починав стихати, хтось повторював «Думу думає!», і знову всі порскали сміхом, хапалися за боки, згиналися, як від болю. То був глузливий регіт, сповнений злості, він вчувався Елізі ще довго після того, як вона примчала до бабусі в хату і замкнула за собою двері.

Цілих два тижні Авґуста не вставала з ліжка. На дерев’яній поверхні її приліжкової тумби позалишалися відбитки від тарілок із супом та чашок чаю, незчисленні кружальця накладалися одне на одне, — то від рідини, яку бабуся розхлюпала своїми тремтячими руками. Хвороба з’їла її тіло, і коли жінка підвелася, спідниці висіли на ній, як вітрила без вітру. Відтоді рюкзак залишався у шафі. Бабуся воліла сидіти у великому кріслі, яке Еліза щоранку виносила їй на веранду, і дивитися на Сімох Жеребців. Вона чекала вечора, тієї миті, коли червонясте призахідне сонце перетворить скелі на прудких коней. Іноді їх оповивав такий густий багрянець, що здавалося, ніби вони страшенно розлючені; у такі миті Еліза спостерігала, як бабуся з посмішкою рухала губами, але не промовляла жодного слова. Тоді дівчинка ходила по хаті навшпиньки, так, ніби Авґусті міг зашкодити навіть найменший звук.

Почалася спека, бабусині рухи сповільнилися ще більше, тож Елізі довелося самій виконувати майже всю роботу в садку і на городі. І поки Авґустин простір активних дій дедалі звужувався, її онука влаштовувала вилазки далі й далі. Вона спускалася до річки, збираючи камінці, комах і квіти. Тепер вона вже сама долала далекий шлях до клена, і щоразу, коли досягала узгір’я, дерево простягало їй свою гілку-руку. Дівчинка притулялася спиною до стовбура, відчуваючи товсту порепану кору, і розглядала долину через бабусин бінокль. Еліза знаходила колишній склад і впізнавала Авґусту — маленьку фігурку, що сиділа у кріслі на веранді з незмінною люлькою в роті. Одного разу вона підняла руку, й онуці здалося, що то бабуся їй помахала. Дівчинці було весело від того, що вона могла гратися з бабусею — наближувати до себе, віддаляти і змінювати її розмір за своїм бажанням. Варто було нахилити бінокль — хата з бабусею і вся місцина ставали на ребро. Бінокль був продовженням її очей, і їй здавалося, що вона може охопити всю місцевість. А коли вона рвучко повертала в інший бік голову разом із біноклем, пейзаж зливався перед її очима: колишній склад, Сім Жеребців, дерева — все змішувалося, і реальність перетворювалася на незчисленні малесенькі різнобарвні цятки, перемішані між собою.

Щовечора Авґуста брала зі столу велику мушлю — Тритонів ріг — і виходила на альтанку. Тримаючи її обома руками, вона щосили сурмила у гострий кінчик, відшліфований, наче мундштук. Низький пронизливий звук було чути по всій долині, він долинав навіть до клена на узгір’ї. Для Елізи то був знак, що час повертатися додому. Цю мушлю дідусь привіз зі своєї мандрівки до Південного моря. Авґуста розповідала, що тамтешні острів’яни використовували ріг із мушлі як інструмент, щоб передавати сигнали на далекі відстані. Еліза любила тримати білу мушлю в руках. Вона дивувалася з її пористої поверхні, зі спіралеподібних борозенок ззовні і цілком гладенького перламутру всередині, який залежно від освітлення мерехтів рожевим або голубим. Вона притуляла мушлю до вуха і слухала, як шумить її власна кров. Їй здавалося, що звуки не походять із її тіла й не належать до нього, а є чимось далеким, ніби голосом майбутнього, яке кортіло відшукати.

Еліза вірила, що в усіх речах хтось живе: каміння, грудки землі, навіть повітря здавалися їй живими істотами, що взаємодіяли з іншими. Про це вона розмірковувала, лежачи на скелі біля річки чи на лузі, занурившись обличчям у траву.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Поклик мушляного рога»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Поклик мушляного рога» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Поклик мушляного рога»

Обсуждение, отзывы о книге «Поклик мушляного рога» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x