Ллойд Дуґлас - Прекрасна одержимість

Цього ранку Максині бракувало з десяток років, щоб виглядати на свій вік, і почувалася вона ще більше на ті літа, ніж виглядала. Вона вже запланувала недешевий обід, який влаштує сьогодні о другій годині, коли Боббі буде тріюмфально виставлений на огляд десятку молодих старих леді – переважно добровільних вигнанок з Америки, які пережили, переросли чи перегнали своїх родичів – і стільком же модним та старомодним старим джентльменам, з сірими вусами і хмільним подихом. Вона буденно оголосила, що вони дуже улещені цим запрошенням познайомитися з його талановитим хлопчиком, і потай сподівалася, що він вже досить змужнів, щоб справдити історію про своє широке визнання. Їй не спадало на думку, що коли він повернеться до неї, то його уста, очі й руки лише звинуватять її в тому, що до п’ятдесяти шести їй не бракувало хоч дня.

Звикла грати свою роль експромтом з огляду на власні мінливі капризи, вона вирішила боротися з цією неприємною обставиною на її полі. Вона радітиме з того, що стала матір’ю лева, навіть попри той факт, що лев не дозволить їй виглядати такою грайливою, як зазвичай. Цього ранку вона приміряє собі вбрання на нову роль, і виглядатиме майже статечно.

– Ти полюбиш їх, Боббі!.. Такі ясочки! …І, Боббі, – вона піднесла пальчика і помахали ним таємниче, – я попросила свою чудесну Патрицію Лівінгстон прийти разом з матір’ю. Вона тебе зачарує!

Боббі приязно усміхнувся, сказавши, що буде радий стрітися з ними всіма, особливо тими, кого матір вважає чудовими людьми. Очевидно, що вона готувалася до цієї події, наче до коронації, і він не омине нагоди втішити її. Бог знає, як мало радости він колись міг подарувати їй. Але сьогодні він спокутує всі свої хиби і стане тим, ким вона хоче його бачити, радісно погодившись на дійство, яке, очевидно, посприяє тому, що його ослиний розум стане доконаним фактом в очах будь-якої розважливої людини, присутньої там.

Зважаючи, що воля – у цьому випадку – рівнозначна вчинкові, він згодом записав вечірку собі в заслуги; хоча й не мав змоги відвідати її.

Рішення Боббі Мерріка попросити чотиримісячну відпустку ґрунтувалося, очевидно, на тривалому переписуванні з доктором Емілем Арнштадтом з Відня. Арнштадт довго працював над проєктом припікання крововиливів, перш ніж було оголошено про винахід Мерріка. Він негайно звернувся про повну інформацію про нього, яку йому було надіслано негайно і з великою радістю. Тоді між ними зародилася тепла приязнь, яка спонукала Арнштадта палко сподіватися, що доктор Меррік приїде до Відня на неспішну конференцію, присвячену їхнім спільним інтересам.

– Ми можемо багато навчитися один в одного, – писав Арнштадт. – Це добре, що ми зустрілися.

На шальках терезів поруч із захопливою пропозицією Арнштадта лежав настирливий лист від Джека Досона, що схилявся на коліна в мольбі.

"То не така вже й дрібниця, кажу тобі, дістати запрошення на конференцію з Арнштадтом! Ти мусиш приїхати. Це наказ! Ти мусиш приїхати заради мене! Ти мусиш зрозуміти, що я ніколи не вважав заслуженою винагороду, яку ти підкинув мені. Не слід було цього робити. Звісно, як виявилося тепер, у тебе є й набагато вагоміші досягнення, ніж самотужки написаний екзамен для старого Еплтона, за який ти цілком справедливо заробив хурму. Я ніколи не мав ілюзій, старий друже, що ти цілком заслужив на першу відзнаку і цей приз. Ти передав їх мені, тому що, на твою думку, я потребував їх більше. Мені ніколи це не було до вподоби. Але тепер, коли Арнштадт бажає дати тобі таку честь, не відмовляйся. Запевняю тебе, я почуватимуся набагато краще!"

Але ці напористі запрошення до Відня не були головною причиною, чому Боббі Меррік вирішив провести літо в Європі. Реальна спонука, змушений визнати він, крилася в тому факті, що Гелен Гадсон вела невеличку групу туристів через Італію і Францію. Він мав надію зустрітися з нею. Вона перешкоджала його праці, тривожачи сон, викликаючи неспокій, забудькуватість, неувагу. Хай як вона ставилася до нього, він мусить побачити її ще раз, хоча б заради того, щоб позбутися того жахливого останнього спогаду про неї, що катував, ганьбив і завдавав болю своїм ненавмисним нахабством. Спроба досягти якогось примирення доконче потрібна. Він визнав остаточно втрату ілюзій і більше не плекав надії, що колись міг би відновити стосунки з Гелен; але цілком вартувало вирушити в таку путь, щоби побачити її – навіть якщо вона буде обурена, байдужа чи зневажна. Він якось мусить позбутися того невідступного її образу, скривдженої і приниженої.