Володимир Кривенко - Монгольськими шляхами (вибране)

Зуун- Харазустріла нас дрібним дощиком, тьмяними вогнями станції таповним безлюддям. Айтхандопоміг мені вивантажитися і відправився на пошуки когось з чергового персоналу станції. Потяг, байдуже похитуючи хвостовими вогнями, поволі розчинявся в ночі. Мені чомусь згадався питання мого сина Максима, коли йому було років 6–7.

– Батьку, а чому в задньому вагоні поїзда метро теж сидить дядько? Тоді я не замислюючись відповів йому:

– А це для того, синку, щоб корчити пики, показувати язика та дулі тим, хто спізнився…

Тепер я стояв на порожньому пероні, прикутий до своїх речей, складеними пірамідою, щоб дощ не намочив все, дивився вслід вогням що поволі розчинялись в ночі і мені здавалося, що я бачу того дядька…

В очікуванні порятунку, знічев'я, спробував я виконати знаменитий цирковий номер «куріння під душем». Марно, навіть це мені не вдалося…

Час від часу Айтханраптово виникав з найнесподіваніших місць, життєрадісно повідомляв про чергову невдачу і, повний оптимізму, знову зникав.

Дощ сіяв дрібним водяним пилом, атракціон з курінням все ніяк не вдавався, про обіцяну в Загранпоставці, майже тріумфальну зустрічі згадувати не хотілося. Хотілося сісти на зворотний поїзд, хай навіть вщерть забитий ображеними п'яними німцями і їхати назад…

Час спливав занадто повільно, але врешті-решт, казна-звідки витягнена Айтханомзаспана чергова по станції, тихо бурмочучи в мою адресу різні монгольські дифірамби, відкрила зал очікувань, замкнений на замок розмірів, як той, ключі від якого безуспішно чекав Наполеон після взяття Москви. Впустивши мене разом з моїми речами вона встановила замок на колишнє місце і пішла додивлятись перерваний сон.

Темрява в залі, завдяки далеким вогням, була не абсолютна і це дозволило мені в загальних рисах оцінити моє пристановище. Кілька пристроїв, що стояли біля стіни, імітуючи місця для сидіння, були понівечені настільки, що геть втратили своє первісне функціональне призначення, зате стіни були багато прикрашені гаслами про безпрецедентний стрибок Монголії з феодалізму в соціалізм.

Плакати, розміщені в міцно збитих дерев'яних рамах, зображували бравого вершника, кінь якого в баскому стрибку з жовтої смуги, перелітав чорну, збираючись приземлитися на червону… Подумалося.

– «Куди ти скачеш, гордий кінь і де відкинеш ти копита?»… Але напис під плакатами свідчила:

– «Капіталізм алгасч!» Цей всюдисущий напис в перші дні перебування в Монголії, ми трактували як «Капіталізм непереможний!», однак насправді це означало – «Минаючи капіталізм!»…

– Минаючи, так минаючи, стомлено пробурмотів я, розкурюючи, нарешті, суху сигарету, – зрештою, це ваша особиста справа, а от що робити мені? Як до ранку хоч трохи подрімати? Кочове життя налагоджувальникавимагало невибагливості у всьому, навчила мене не створювати собі проблем ні в їжі, ні уві сні, ні в чому іншому. Важко навіть перерахувати всі екзотичні місця, де мені доводилося влаштовуватися на нічліг; – І в стогу ночував, і під перевернутим човном, і в бульдозері на якомусь московському будівельному майданчику, і на парковій лавці біля пам'ятника Дюку в Одесі, і в душовій одеського Будинку колгоспника на намертво пригвинченої до підлоги іржавими анкерними болтами лавці під душем, що безупинно капав, навіть на дереві, пристебнувшись до стовбура солдатським ременем, навіть під снігом, упакований в кокон з поліхлорвінілової плівки…

– Схоже, настав час поповнити мою колекцію, подумав я, щосили напружуючи зір, намагаючись відшукати на підлозіпридатне для ночівлімісце. Китайська приказка, що говорить, – «не варто шукати в темній кімнаті чорну кішку, особливо, якщо її там немає» – була придумана спеціально для мого випадку. Становище моє ускладнювалося тим, що вся підлога була залита якоюсь липкою гидотою. Намагаючись визначити межі цієї гігантської липучки, я відправився блукати по залу, прислухаючись до звуку власних кроків, але липкий простір закінчувалося тільки біля стін. На всякий випадок я помацав і стіну, але замість стіни раптово наштовхнувся на притулену до стіни раму не менше двох метрів заввишки з натягненою на неї грубою тканиною. Рама стояла між вікнами , ітьмяне світло, що спадало крізь них, дещо освітлювало протилежну стіну, тут же панував повний морок.

Я чиркнув сірником і побачив перед собою вершника, що мчав просто на мене. На підлозі біліли шматки штукатурки, а посеред рами безсило бовтався на обвислій мотузці величезний цвях з сімейства тих, якими прибивають рейки до шпал…