— Світ, який зник без сліду разом із тими людьми, — у її словах вчувалася гіркота, а в очах зблиснули сльози. — Я вас кавою пригощу. Ви мені таке свято зробили.
Вона пішла до кухні й хвильку бренькала начинням. Повернулася з двома горнятками, потім принесла печиво і пляшку вишневого лікеру, який сама й зготувала. Нарешті настала пора розпитати її про віллу. Вона була неабияк здивована, що я там зараз живу, і я навіть мусив поклястися, що я не генеральський син. Ба більше — я їй показав свій паспорт, аби вона переконалася, що з таким прізвищем генерали траплялися вкрай рідко. Тоді вона розпружилася й розповіла, що справді не раз бувала на віллі, часом по кілька днів жила.
— А що вас цікавить? — запитала.
— Мене цікавить, що там раніше було на тій віллі. Меблі збереглися, посуд, багато книжок і газет на стриху. Генерал того всього не спалив. Фотографії теж зберіг. Може, був ще бодай архів?
— Архів... Пан граф вивіз його. Не думаю, що там ще щось зосталося... — Вона замислилася, налила нам лікеру й ритмічно постукала пальцями по столу. — Там багато чого було. Міг він щось і забути, бо збирався похапцем. Він був у чекістських списках тих, кого треба арештувати за те, що мав тісні контакти з УПА і з АК. Він їх намагався помирити, переконати діяти разом. Та коли рускі наблизилися, він уже не вагався, як у тридцять дев’ятому, коли змушений був таємно переходити кордон. Завантажив усе цінніше до авта й поїхав. — Вона знову задумалась. — Пригадую, що в нього був секретер із безліччю шухлядок. Він там тримав папери. Ви зазирали в нього?
— О, я його обстежив, але нічого не знайшов.
— Ні-ні, таємних шухлядок ви не могли знайти. Їх можна зауважити лише, якщо відсунути бічну стінку. Здається, з правого боку, якщо я знову не змилилась, де ліве, а де праве. За тією стінкою є дві шухлядки, де він тримав різні родові папери. Але не думаю, щоб він їх залишив.
— А ті шухлядки замикалися на ключики?
— Так, звісно. Ключики були сховані у верхній частині секретера, оздобленого різьбленими навершями. Ті навершя крутяться, в одному з них і зберігалися ключики. А бічну стінку треба сильно потиснути від себе, і вона поїде жолобками назад. Але обіцяйте, що коли там знову щось знайдете, то прийдете до мене й покажете. А я тоді вам ще щось розповім.
Я обіцяв, що обов’язково прийду. І запитав, чи можу передати пані Аліні, що вона пробачена? Пані Реня розсміялася:
— А то хитра бестія! Що я через неї нанервувалася! Але най буде... най тішиться. Бог вибачає, і я вибачаю. Та, зрештою, хіба я можу її не пробачити, якщо на її місці вчинила б так само?
Я вибрав час, коли на віллі нікого не було, поліз на стрих і почав добуватися до таємних шухлядок секретеру. Стінки, ані права, ані ліва, не рухалися з місця. Це, зрештою, і не дивувало після стількох років безруху. Тоді я пошукав молоток, приставив до ребра стінки планку й став постукувати. Це теж нічого не дало — щось мусило заважати. Я став на коліна і проглянув усю нижню частину секретера вздовж жолобка й у самому кінці побачив зігнутого золотого, що застряг у жолобку. Це він не давав рухатися стінці. Витягти його пальцями було неможливо, але помогли обценьки. Я знову почав стукати молотком по планці, і нарешті права стінка таки посунулася, але стукати довелося ще довго, бо посувалася вона буквально по міліметру. Переді мною з’явилися дві шухляди, кожна шириною в сорок сантиметрів. Я порухав їх для годиться, потім розкрутив навершя і добув ключики. На мою неприховану втіху в шухлядках виявилася невелика купка паперів приблизно з середини XIX сторіччя. Я повитягав їх, засунув стінку, ключики поклав на місце й спустився з паперами до кабінету. Монета, очевидно, не дозволила забрати ці папери, а граф квапився і залишив як є, можливо, сподіваючись повернутися. Як, зрештою, усі львів’яни, забираючи з собою ключі від рідних домівок.
Те, що відкрилося перед моїми очима, захлинуло уяву. То були папери з графського архіву, але стосувалися вони не лише предків графа, а й Івана Вагилевича.
Розділ п’ятий
1841—1843. Львів
Інтимні записки Івана Вагилевича, які відшукав Іван Франко і на яких я будував свій роман, були далеко неповними та покраяними цензурою. В графському архіві містився їхній ширший варіант, завдяки чому особа Юлії набрала цікавішого освітлення. Перша її поява виглядала так...
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу