Анна Хома - Львів. Пані. Панянки (збірка)

Крізь прочинене вікно холодні краплинки легонько поколюють обличчя, збираючись у більші крапельки, скочуються вилицями й запалими щоками, солонішають і затримуються на підборідді схиленого на бік обличчя. Вона промокує їх носовичком і всміхається місту своєї любови й молодості. Більше вона сюди ніколи не повернеться. Нині було перегорнуто назавше ту сторінку її життя…

Повз проїжджають новочесні трамваї, їхнього руху майже не чути. Не лякають вони своїм скрипом та дзеленчанням, як німецький електротранспорт на початку сторіччя у Лемберзі. Львів уже зовсім не той. Здавалося, наче вона заснула і прокинулася в іншій реальності. Та зрештою і не сподівалася незмінним побачити свій Lwо`w.

Готель було заброньовано заздалегідь у самому серці міста. Неподалік, на пляцу Шашкевича, колись розташовувався її рідний навчальний заклад – Вищий музичний інститут ім. Лисенка, що нині переїхав на вулицю імені її дядька Остапа Нижанківського. Багато ж води утекло з тих пір… У партері того ж готелю дотепер ресторація з невеличким новітнім додатком – кав’ярня, у якій вона часто тоді виступала з бендом. Розташувавшись у номері, спустилися туди до сніданку.

У закладі було затишно і нелюдно. Кава до сніданку несамовито ароматизувала приміщення. М’які оксамитові диванчики та крісла, демонстративно великі лямпи при столиках – усе це створювало сучасний комфорт. У серці трохи защеміло… Пам’ятала її як значно вишуканішу ресторацію при готелі, де часом підробляла і вона, і її однокурсники. Тут теж тоді грав джаз-бенд. Проводили різні вечірки, карнавали в самому центрі Львова. Тоді то був найвідоміший і найліпший готель міста. У його партері розміщувалася також і перукарня з її улюбленою фризієркою Ганусею. Було вельми зручно одразу після занять у Нижанківського, який мав за правило призначати їх пізно по обіді, прибігати до Гандзі на укладку фризури на вечірній концерт. Такі теплі й лагідні спогади розливалися уявою, наче та кава у роті.

Пані обережно відпила ковточок, прицмокнувши. У її віці такий напій – то є розкіш. Але бути тут і не відчути цієї хвилі Львова не могла. Тому розсмакувала з глибоким задоволенням ту густу коричневу рідину, притискаючи її до піднебіння й розтягуючи краплини гірко-солодкої смакоти у роті.

– Гарно, що ти обрала номер з виглядом на Маріїнський пляц, [96] Площа Міцкевича. моя дорога.

– То площа Міцкевича, моя пані.

– О так, певно, – погодилася жінка, чудово розуміючи, що за 50 років багато чого змінилося. – Зосю, я хочу піти на цвинтар одна. Не треба мене супроводжувати, добре?!

– Пані Ірено, я не розумію…

– Нічого не трапиться, не хвилюйся. То дуже особистий момент, – пояснила.

Пройшлася з Зосею ще вздовж Академічної, хотіла зазирнути до найбільшої і найвідомішої цукерні тодішнього Львова – цукерні Залєвського, смаколики з якого доставляли по цілому місту і за його межі. Усе свіженьке, щойно виготовлене чи спечене. Тістечка по-королівськи відтам Бонді часто купував їй після концертів. Знав, що вона їх обожнює, але не надто зловживає. Не могла дозволити собі погладшати. Тож траплялося так, що мусив сам їх і з’їсти. Був солодкоїжкою, ласуном – не дуже страждав через те. Це місто в її уяві повністю асоціювалося з ним і танго протягом довгих літ її життя, а зараз Львів цю ілюзію поволі розвіював. І її це бентежило, злегка пригнічуючи.

Враз у пам’яті виринула одна подія.

Скоро мав бути концерт. Готувалися посилено усім бендом. Ірина репетирувала з ранку до вечора, і Бонді в усьому її підтримував. Відчувала, що не мислив себе без неї. Вона стала його музою, його талісманом. Усі пісні писав для неї. Бачила це, усі бачили. Ще не встигла засвітитися на варшавських підмостках та інших міст Польщі, а вже була такою відомою солісткою «Ябця». Він став її променем у музичному житті. Він, такий чуйний і романтичний, більш тонко і глибоко відчував музику і життя. Усе наче крутилося довкола нього, умів притягувати людей і події. А Львів постійно перебував у вирі подій: насамперед музичних і політичних. А Богдан був великим патріотом, щиро любив свою Стрийщину, де народився, свій Львів, де творив. Жваве життя міста, його багатонаціональний колорит вабив його і допомагав розвиватися та йти їм обом уперед обраним шляхом. Навіть не уявляла, чим би мала зайнятися, якби жила десь у Перемишлі чи Любліні. Стримане виховання сестер Василіанок, яке дістала дівчинкою, організованість, яку дала скаутська організація «Пласт», створили той необхідний фундамент, на якому загартувався її характер, який навчив мозок мислити стратегічно, ставити цілі й досягати їх, ідучи далі, до своєї вершини. А Бонді їй допомагав і був, наче янголом-охоронцем.