Владимир Лис - Стара холера

Після цієї розмови Ліза раптом відчула, що їй дуже хочеться подзвонити до Лесі. Але номера Лесі не мала – працювали поруч, то нащо передзвонюватися, коли можна кожного дня забігти, перекинутися словечком-другим. Може, в Миросі Лесин телефончик є? Але що вона скаже Лесі? Просто розпитає, а потім похвалиться, що таки упіймала свою синицю, великого синичища, свого супербагатенького. Ліза стала дивитися далі серію: тягучу, як гумка або, ліпше, смола. Доки не заснула в кріслі, а прокинулася майже під ранок, щоб уже зовсім не заснути до поїздки на роботу.

Неділя. Десь одразу після обідньої пори у крамничці з’явилася ця жінка. Чи дівчина, з вигляду трохи старша за Лізу. У звичайній дешевій куртці, по якій розсипалося довге русяве волосся. На правій щоці під оком виднівся трохи замаскований пудрою чималий синець.

– Ви Ліза?

– Так, ось…

Ліза тицьнула пальцем у бейджик на куртці. Спитала, які квіти хоче вибрати панночка.

– Я не буду купувати квіти, – сказала пр и́йшла. – Я б хотіла з вами поговорити. Недовго, але наодинці. Ви можете замкнути двері, щоб сюди ніхто не зайшов?

«Божевільна чи що?» – Ліза зиркнула вже тривожно.

– Ми можемо десь посидіти, – запропонувала. – В якомусь кафе чи барі.

– Ні, я не можу піти з вами. Якщо – то тільки тут, а ліпше, якби у вас була ще якась кімнатка. Бажано без вікон. Не хвилюйтеся, я цілком нормальна. Просто маю вам дещо сказати… Що може вас зацікавити. Бачте, я приїхала з маєтку Качул. Я там у ролі досить своєрідної служки. Можу з вами поспілкуватися півгодини, не більше. То як?

Ліза вагалася. Що їй хоче повідомити ця мара? Щось погане, вилити якийсь компромат на Максима? Чи в неї самої був із ним роман? Може, прогнати її та й по всьому…

І все ж у Лізі переважила жіноча цікавість. Що б вона не почула, це нічого не змінить у її ставленні до Максима. Вона йому повірила, раз і назавжди.

– Ходімо, – сказала Ліза.

Замкнула двері й завела незвану гостю в малесеньку підсобку, яка була при крамниці. Тут, у вузенькій кімнатці, розташовувалися умивальник і унітаз, стояв манюній тапчанчик. На нього й присіли.

– Як вас звати? – поцікавилася Ліза.

– Не важливо, – сказала дівчина. – Називайте, скажімо, Лією.

– То що ж ви таке хочете сказати, Ліє?

Лія (чи псевдо-Лія) відповіла, що бачила Лізу в маєтку. Крадькома спостерігала за їхньою екскурсією. «Вас не здивувало, що нікого більше в такому величезному маєтку не зустріли?» Лізу здивувало, але Максим усе пояснив.

– Що він хотів бути лише з вами?

– Так, але яке це має значення?

– Правильно, ніякого, – згодилася Лія. – Це було природне бажання. Але дещо я вам все ж скажу. Знаєте, як називається моя посада в маєтку? Неофіційно…

Ліза:

– Скажете, то й знатиму.

І Лія сказала. Що вона служниця для зняття стресів. Стресів матері Максима Качули – Регіни. Це означає, що пані Регіна Вікторівна зганяє на ній свою злість. Попросту б’є її, служку, коли в самої поганий настрій. А настрій досить часто кепський, такий уже в неї характер. Надто на старості. Б’є і по тілу, і по обличчю, ось видно цей свіжий синець, дряпає, тягає за волосся, Лія повинна мати спеціально довге волосся.

– Вибачте, але я вам не вірю, – перервала її мову Ліза.

– Що ж, я б теж не повірила. А тепер подивіться сюди…

І Лія зняла спершу куртку, а потім блузочку під нею.

Ліза побачила тіло з синцями, гематомами, зажилими і ще незажилими ранами й подряпинами. Грудям, гарним, високим, особливо дісталося. На якусь мить Лізі захотілося торкнутися до них губами.

Вона сказала – не сказала, а простогнала:

– Це неправда, скажіть, що неправда. Навіщо ви прийшли?.. Чому ви прийшли? У вас щось було з Максимом?

Лія простягла до неї руку. Обережно торкнулася Лізиної руки.

– Заспокойтеся, Лізо, – сказала. – Чому я прийшла, я й сама не знаю. Мабуть, в якийсь момент я вам справді позаздрила. Але не бійтеся… На вас чекає зовсім інша доля. Ви можете стати справжньою господинею того маєтку. Або іншого. Якщо, звичайно, вистачить характеру. А я гадаю, вам вистачить. Бо, мабуть, Максим дійсно вами захопився, раз надав перевагу вам над іншою претенденткою на його руку і серце. Інша – така собі донька олігарха, багатство якого хочуть приєднати до статків Качул. І приєднають, бо той олігарх невиліковно хворий, а родина Качул уже чигає над ним, ще живим.

– І Максим бере в цьому участь?

– Бере. Але не так, як вони. Тому й хоче одружитися з вами, а не з тою, іншою. Він веде свою гру і свою партію. Ви можете стати йому гідною партнеркою. А щодо того, як він ставиться до мене… Як до чогось потворного, огидного, до чого й доторкнутися бридко. Як до волохатої гусіні чи комахи.