Богдан Жолдак - Нестяма

Уже згодом, коли Хрущов скликав комісію з організації похорону вождя, виявили Істоміліну № 9, котра хутко замінила на подушках нумершу «вісім» після нумер-ші «дванадцятої», несподівано й таємно од них порушила в той рокований момент спецінструкцію, що забороняла вдаватися одночасно до кількох зляганнєвих методик. Дівчина ж застосувала одночасно найсильнодіючі: обтиск, посмик з обсмиком, обкрути з обертасом, рипання («тертушку»), прокрути в протифазу («шнек»), а також підхвиць. Укупно з передозняком стимуляторів це й зумовило радісний шок, який поволі перейшов у фатальну мозкову тромбоемболію. Бо, як то кажуть: «Не можна двічі зайти в одну ріку, а особливо, вийти з неї».

Отож оновлене ЦК КПРС реабілітувало її, дівчину № 9, завдяки ХХІІ з’їздові КПРС, високо оцінило заслуги інкогніто її особи, поставилося з розумінням і нагородило орденом «Героїні соціалістичної праці», бо в той страшний момент Сталін таки нарешті вперше випустив з зубів люльку свою, вона, пихнувши іскрами, закотилася під альков, а Берія підловив цей момент і вже тут як тут. І так спритно підмінив, що вождь з усією своєю шизофренічністю не зміг постерегти: відімкнув замочок на пачці цигарок і особисто натовк туди «Герцоговину флор», ще й кілька разів устиг смикнути. Тут його й скоцюрбило...

Інша річ, чи розбив так званий інсульт саме Сталіна? Відомий той факт, що Гітлер, наприклад, застрелив і спалив чотирьох своїх двійників і п’ятьох особистих подвій-ниць Єви Браун, а самі вони сидять тепер удвох любенько в південних джунглях Аргентини й кохаються — інакше якого біса було брати законний шлюб саме перед «самогубством»?

То помер таки Сталін чи не Сталін? Може, він вічножи-вий разом зі своєю Істоміліною, й вони теж узяли десь там законний шлюб? Бо й досі не відомо, куди зникла його юна коханка. Та хай там як, а розвінчання культу особи відбулося, і назад його вже не вернеш.

Але от історія з подвійниками по його смерті не закінчилася, бо хто втік за кордон? Сталінова донька Світлана Алілуєва? Та цій би просто не дозволили доїхати до Індії, а лише тій — іншій, якій довірили потім опублікувати лояльні спогади про «батька», які пом’якшили в світі репутацію компартії СРСР.

Чи судили Берію, ось питання. Бо на процесі кілька свідків зверталися до нього його рідною менгрельською мовою, а він не розумів ані слова. Тоді свідки почали звертатися до нього грузинською, і що? Точнісінько той же результат — відсутність розуміння.

Ситуацію врятувало лише те, що і весь судовий колектив, і присутні журналісти не тямили жодної з тих мов і ніхто не збагнув підтасовки.

Бо чому ж існує аж три (!) офіційні версії його страти за вироком цього суду ще задовго до самого засідання:

— буцімто Берія загинув на засіданні політбюро через удар ноги в яйця особистого каблука чобіт Жукова за допомогою Кантемирівської дивізії;

— буцімто він був заарештований у своєму кабінеті генералом артилерії Москаленком і ним же розстріляний із ППШа при спробі самогубства;

— буцімто він у своєму бункері був розстріляний особистим генералом танків товаришем Батіщевим.

Будь-яка із цих версій може виявитися брехливою, проте запитання постає одне: то кого ж потім судили?

Промайнуло небагато років, однак минули епохи. І в далекому запилюженому пустелями Джамбулі на перон зійшла жінка, чия врода старанно ховалася в совдепів-ську одягачку, пилюка од вагонів ще дужче припорошила її; жінка дивилася на навколишні бархани і спокійно чекала, доки вони не вийшли з її світло-сірих очей. Глянувши на папірець, рушила до районної заготівельної райспілки.

Перед конторою хвильку постояла, обсмикнула одежу й несміливо переступила поріг. Ідучи до одного зі столів, вона ще здалеку оглянула обліковця, а потім сіла навпроти. І хоч він був тепер без кітеля й вусів, а головне, без ненависної смердючої люльки, — не впізнати його не могла.

Поклала руки на папери. Він автоматично потягнув до себе квартальний звіт, підвів очі і вмить усі цифри та числа спинилися і назавжди повилітали; пальці їхні переплелися й боляче стиснулися. Підробити можна все на світі, а от дотик зімітувати неможливо. Певно, через біль сльози рясно покотилися обом з очей на документи.

Він би міг запитати поглядом: «Як ти мене знайшла?»

— Гроші, — відповіла би вона вголос.

Велика держава оберталася навколо затиснутих долонь — вони не помічали, бо дотик пробирав дужче за біль.

— Степан, Корнієнко, — насилу назвав він себе уперше.