Богдан Жолдак - Нестяма

Він прошепотів:

— Ви, дєвочки, ето, а батьки знають, що ви курите?

— Ой, можна подумать, — Надя хотіла казати про те, що тут часто в альтанку приходять якісь і не дають нормально покурить людям, але вмовкла.

Валентин несподівано подумав: чи здогадуються ці двоє, чи просто прикидаються? Бо Свєта враз затягнулася глибоко й несподівано відчула обертання голови, він по-трактував це по-своєму і хотів порадіти, але знову стримався. Свєта спробувала вийняти цигарку з рота, але не влучила пальцями. Валентин їй допоміг.

— Дєвочки, ви б ішли, — мовив він.

— Чого? Шо ми, не в себе вдома?

— Та ні, — затягнувся Валентин, — нам просто треба поговорить.

— А, дак ми отойдьом, шоб не мішать, — буркнула Надя й обидві подалися на гойдалку, докурили мовчки, потім пішли.

— Толя!

А тоді знову:

— Толя!

Весь двір ставав потроху Тольою, бо зараз Нінка покричить із вікна, потім вийде надвір і продовжить. Кожен тоді думав, чи вони нормальні?

— Толян, це тебе, — стомлено блимнув на нього ліхтариком Сява, бо голос матері наближався до їхньої загородки.

— Сюди не загляне, — буркнув Толя і ввімкнув лампочку свого, — не догадається.

Хоча голос наближався, доки не прозвучав згори на сходах.

— Шухерись! — прошепотів Сява і хлопчики виштовхнули Толю з закомірка; той мав півсекунди, щоби вибігти з підсобки і проскочити за ящик з піском.

— Толя? — невпевнено зазирнула мати за двері в темряву, що Сява од несподіванки натиснув на ліхтарик і він кволо блимнув.

— Так ось ти де... — вона намагалася прозирнути підвальну мряку, — мама кличе їсти, а ти он який. Охолоне!

— Не охолоне, — буркнув Сява і всі інші закивали головами, — бо його тут нема.

Ніна не вірила, тим часом за її спиною якась тінь шаснула підвалом з-за піщаного ящика й нечутно ковзнула сходами нагору.

— А шо ви тут робите, інтересно? — вона обсмикнула халатика і стояла.

Так довго, що очі почали звикати до пітьми.

— Шо-шо, — пробурмотів Валерка, — свічки палим, фанарики, штаб охраняєм, — соромно було зізнатися, але це була правда, бо сиділи мовчки й тихо мріяли про Катьку, старшокласницю з цього ж парадного; вважалося, що вона коли-небудь сюди зазирне.

— Курите? — не здавалася Ніна, — Ану, дихни.

Вона по черзі й повільно наближалася упритул до кожного, і з подивом відчула, що помилилася.

— Толя, — сказала вона до купи мітел, старих і нових, звалених в кутку. Нахилилася перегрібати, аж утратила рівновагу і впала. Хотіла встати, однак коліна ковзали по мітлах, од чого вона ще дужче заголилася.

— Поможи встать, вирячився, — наказала вона.

Промінь ліхтарика ковзнув голими ногами, завмер.

Сява нахилився, і не взяв за руку, а поклав долоню на стегно. Йому заціпило.

Тоді він поклав другу долоню. Хотіла щось казать, але в горлі стало так само тепло, як і під долонею, тому лише хрипнула, капці ковзнули додолу. Сява увімкнувся, неначе ліхтарик. Решта з подивом дивилися на чудо, а коли вона спробувала сіпнутися, вхопили її і притисли, почали хапати, хто за що міг.

...Толя вже доїв котлету і, захлинаючись компотом, побіг надвір. Шарпнувши двері «штабу», з подивом зазначив, що вони якось заплішені зсередини й шурхіт там припинився.

Він забув пароль, бо був тут наймолодший і тому мовив:

— Свої.

— Якого ти? — двері неохоче прочинилися, звідти протиснувся Валера. — Ану, котись.

І боляче штурхнув малого, що той опинився аж під ящиком із піском.

— Ану, котись! — узяв його за комір Сява і витягнув з-за ящика з піском. — Щоб духу твого тут не було, всю малі-ну нам завалив.

Образа обтисла малого, він стримався, а заплакав лише надворі. Посовався порожнім подвір’ям, а потім посунув до хати з надією щось побачити по тєліку.

— Толя! — нарешті почули вони наступного дня. Голос наближався.

— Толя, — мати спустилася до підвалу й одчинила двері в тишу. Таку гучну, що не почула, як син Толя крадькома ковзнув сходами нагору. — Толя, — вступила вона всередину.

— От, суки, — вилаявся Іван Степанович, побачивши на дверях підвалу чималий замок, і заховав назад у сумку фотоапарат. — Так тепер вони, суки, замок почепили, а раньше було низзя?

Він сплюнув, бо тепер треба йти нагору, шукати двірника, щоб той шукав ключа. Слідча процедура затягувалася:

— Ще, курви, поприбирають чисто, і всі вєщдоки перетрясуть, — плюнув він, і, крекнувши, подався нагору.

Двірник Федір саме мив друге парадне, коли його знайшов слідчий. Привіталися.