Богдан Жолдак - Нестяма

Після вдалого оргазму він завжди був лагідний: — Якь ти думаєш, чьому мене тоді політбюро обрало на вождя партії? Бо воно розуміло, шьчо я найдобріший серед них, звірів у людській подобі, алє всі вони хотіли жити, просто радіти життю. Бо в мене єдиного не було кліки, дівчатка. І фанатичних ідей воєнного комунізму. О, я маневрував, я змушений був хітрувати, однак переді мною таємно весь час стояв образ янгола, він шєпотів: «Вбережи, врятуй цих наївних слов’ян.» Гадаєте, легко було дурити Троцького? Бу-харіна? Зіновьєва-Камєнєва? Ого! А, наприклад, Ягоду і весь його підєрастичьний кагал? Ого. Не плач, люба, не тужи.

А потім усі весело в каміні ставили казанка й варили лобіа.

— Розьповідай, — наказав вождь.

Берія навіть не питав, про що, бо вождь був у домашніх капцях, у теплому гуморі й викладав про свої нові злягання з актрисами. Сталін вимагав докладності, був дуже високоморальний горець і не любив, коли йшлося про заміжніх. У таких випадках ляскав розпусника капцем. Той знав, що Сталіну про подвиги доповідає не лише він, і тому найбільше боявся збрехати, бодай щось сплутати. Особливо його перевіряли щодо фізкультурниць на параді Красної площі, яких вилучали з лав за особистої симпатії гебе-міністра, той би і під тортурами не зізнався, що шереги спортсменок потім поставали перед його очима голяка, трясучи цицьками. Хто ж таке спокійно витримає? Який Лаврентій?

— Лярвентій! — нарешті обурювався вождь, і брався за кочергу від каміна.

«Добре, шьчо сьогодні не розпечена», — устигав думати Берія між ударами.

— За що, Сосо? — ухилявся він.

— Сам знаєш, — одкладав побиття вождь і брався за люльку, щоб відпочити. — Ти чьому, шакал, не попередив мене тоді, 22 червня 1941 року?

— Якь? Я тобі на стіл клав звіти багатьох розвідників!

— Клав таки клав. Алє чьому не переконав мене, шьчо там правда?

— Я хотів пєреконувати, — одсапувався той, — але боявся, бо ти жь тоді дружив зь Гітьлєром, і я не наважувався...

— Ах ти ж пес! — жбурляв люльку вождь. — Власюку! — гукав начальника охорони.

Той з’являвся умить. Вождь знову розпалював люльку, а потім мовчки кивав на кочергу. Власюк брався за неї, й нічого страшнішого для Берії не було, адже той гігант володів цим знаряддям набагато вправніше, ніж Сталін, бо особисто, як і належало справжньому охоронцеві, дуже не любив гебістів...

Починав свою кар’єру в дивовижний спосіб — якось зламалися кремлівські куранти, й доки їх лагодили, нікому не відомий Власюк за шворку смикав маятник чотири доби без перепочинку; коли Сталін випадково довідався про таке, одразу призначив чоловіка начальником особистої охорони. Всі дивувалися.

— Цей не проспить, — коротко пояснив вождь.

...й він, наче маятником, обходив кочергою міністрові ребра, доки господар не стомлювався від цього видовища.

От Распутін. Він з’явився в столиці тоді ж самісінько, як і Столипін, після найпершого світового з’їзду масонів, які створили навіть свій особистий європейський парламент, перетворившись на політичну партію. Маскувалися під численні різновиди соціалістів. Одразу ж розпочали тиск на царат, бо той улаштував був антимасонську кампанію в покару за численні вбивства державних діячів (включно з рідним батьком Столипіна), отож постала нова мос-масонська мста з чого? З великої кількості двійників Распутіна, котрі скрізь, де тільки можна, пиячили, бешкетували, вдавалися до публічної розпусти, вихвалялися при цьому статевою близькістю з царицею, навіть практикували гомофілію, а головне, хоч би де з’явився Столипін — у Петербурзі, в Москві чи бодай в Рязані, обов’язково в натовпі виникне якийсь «святий старець», який викрикне до нього:

— Пьотр! Смерть їде за тобою!

Суспільство щоразу медитувало на пророцтво, бо «це ж медіум передрік», створюючи спільне відповідне енергетичне біополе на загин.

І докаркалися. Столипіна застрелив масон, перейменований для цього на Богрова. Дехто вважає, що й справедливо, адже саме тоді Столипін створив державний проект «О запрєщєнії масонства в Россії». Якби встиг узаконити (папери зникли без сліду й духу), то не було б лютневого перевороту під керівництвом знаного масона Керенсько-го. І що потім?

Усі підробні подвійники до єдиного зникали без сліду, так досконало, що й сам той святий старець змушений був зникнути, й імперія лишилася віч-на-віч з ленінізмом. Наслідки відомі. Отак, од Распутіна до Путіна.

Історія подвоєних людей у Росії сягала давнини. Так, письменник Горький, наприклад, босякував, мандрував у народ, гримувавшись під письменника Толстого.