Богдан Жолдак - Нестяма

«Нічього, — якось заспокоїв він себе, — як треба буде, шьче раз обрізаємо. Й знову пришиємо, не біда».

— А з грузинів? — жував той мундштук. — Чі є хтось? Ну, звісно хтось, окрім тебе? — випробовував він поглядом соратника.

— Я молодий на таку роль, — потупився той.

— Ну й шьчо? Нехай народ бачіть, шьчо їхній вождь виглядає молодо, бадьоро, га?

— Врахуємо, — занотував Берія. — Тільки я не гожу-ся, — відводив він стрілки від себе, — бо з мене поганий артист.

Хоча це ще Ягода вигадав ідею з дублерами, однак усе почалося з Леніна. Його мумія почала гнити, адже вождя бальзамували в люту холоднечу, капіляри не змогли прийняти достатньо хімії і тканини розкладалися; й отут почалися несподівані нападки критиків на ейзейнштей-нівську кінокартину «Жовтень», особливо на простого робітника Нікандрова, який виконував головну роль вождя. Потім актор-початківець несподівано зник, а в мавзолеї Ленін обновився, але про це трохи згодом.

Лише в 33-му році на Сталіна було скоєно три замахи, однак їх вдалося відхилити, свою лють вождь вилив на Україну, Курщину, Воронежчину, Кубань (і те Поволжя, де етнічно мешкали українці), він справедливо вважав, що зменшивши значно їхню кількість, тим самим збільшить свою безпеку. Але щоби в Грузії завелися підлі змовники, оце номер! Ну, не нищити ж і їх голодомором? Він пригадував свій останній візит туди, й пустив навіть сльозу — мама тоді пестила йому кучері й співала:

лоскотала за вушком, нагадуючи ще ті давні часи, коли він бігав по Горі, ганяючи з друзями лапту, це ще до того, як потім він усіх, хто його знав з дитинства, ліквіднув, і містечко Горі набуло свого істинного значення й завмерло все в горі. Так, вибірково, не буде ж через них страждати й уся країна? От була така країна поруч — Чечня, це та, де в п’яній бійці вдарили ножем його тата, й він, приїхавши додому, помер од рани. Ну і як справжній високогірний грузин, Сталін не став їх за це милувати — всіх до одного переселив на інше місце, і що? Оцінили? Тоді він переселив їх іще раз — тепер у Казахстан.

Він же наспівував до мами свою улюблену «Суліко».

Мати співала йому своєї, пестила й він тоді вирішив неодмінно й остаточно — Грузію всю він чіпати не буде. Поки що.

Це була епоха, коли деякий час не садили частушечни-ків (1931 рік), а от анекдотників садовили. Бо всі вони чомусь переважно були більше схожі на вождя.

— Мдя... — вождь навіть і разу не глянув на Берію, який виструнчився біля каміна. — От ти скажи, чі не поспішив ти так рано ліквіднути Ягоду?

— Рано? — здивувався той.

— У нього були всі відбитки пальців моїх двійників, — зітхнув Сталін, — а тепер де вони? Як узнати тепер, де-хто-який, га? І де тепер я?

— Устиг, гад, перед смертю спалити, доки ми ламали двері.

Виправдовувався міністр, бо не міг же він сказати вождеві, що дуже легко в самого Сталіна зняти відбитки пальців і розвести стрілки. Але як ти запропонуєш це батькові всіх народів? Правда, Берія знав, що саме ці відбитки не раз знімалися, коли Сталін іще служив сексотом у царській охранці, та як ти здобудеш їх, тут Берія міг би заприсягти-ся, що ті документи досконало знищені разом з усіма їхніми співробітниками.

— Так чьому жь ти знову не відновиш відбитки пальців двійників? — дивувався вождь.

— Знять то ми знімемо, однак вони не зізнаються, хто з них Хачятурян, а хто Левінсон чи якийсь там Корнієнко.

— У тебе? — пирснув вождь. — У тебе не зізнаються?

— Рука не підніметься допитувати таких людей, вони жь Ваша копія... — скромно опустив очі чиновник.

Степан устиг розповісти лише два анекдоти про Сталіна, як його витягли просто з-за новорічного столу; спершу закинули у воркутинську зону, там, на його подив, зек-актор Дикий давав уроки схожості (за системою Сталін-славського); за цей час переловили всіх родичів степанових і на його очах по одному розстріляли; він і сам не сподівався вижити, однак опинився на підмосковній тютюновій фабриці закритого типу, де виготовляв вітчизняні цигарки «Герцоговина флор», а як інак? Не довіряти ж імпортним, що можуть виявитися отруйними? На фабриці був надсуворий нагляд дегустації, і коли начальство переконалося в Степанові, то його перевели на секретний філіал Серпухівського заводу, там вручну і страшними зусиллями народжувалися двійники — підробні американські «Пак-карди» для вождя, і це справедливо, ачей закордонний міг виявитися з вибухівкою — і що тоді? І справді, імпортовані лімузини вибухали один по одному, дивуючи заокеанського виробника, а Сталін поставав знов і знов живісінький, що знов і знов породжувало міф про його безсмертя.