Богдан Жолдак - Нестяма

Спаса-на-Берестові, де покояться його рештки, перейшов під руку московського патріархату й, можливо, буде перевезений до північної столиці, яку він колись необачно зо п’яну започаткував.

Ну, хто в це не повірив, то нехай пригадає, як Гітлер під-ступився під самісіньку Москву. І що? Сталін (а він був за своєю неповною середньою освітою семінаристом) раптом пригадав:

— Ми ж іще не розкуркулили забуту атеїстами ікону святопрестольну Вишгородсько-Володимирської Божої Богоматері?

— Розкуркулимо! — була відповідь.

— Ні в коїм разі!

Й узяв її та й обніс навколо Москви, й німецько-германська навала одкотилася.

Те ж саме зробив і Єльцин. Коли почалися гекачепівські невпинні смути, то він теж обніс нею їх, і воцарився. Той діяв за здалегідь попереднім планом, бо коли ще був партійним удільним князьком в Єкатеринбурзі, то наказав знищити упень будинок, де розстріляли останнього російського царя Миколу ІІ зі всією сім’єю законних нащадків. А сталося це 17 липня — точнісінько на знаменний день, коли святкуються святці кого? Та ж Андрія Боголюбсько-го, найпершого фактичного царя.

Отак! Саме така була подальша доля Андрія Боголюб-ського? За всі його вищезгадані подвиги московський патріархат причислив його до рівноапостольського лику святих, хоч це сталося аж через п’ятсот літ, але й до того люд московський почитав і вклонявся, на честь його збудовано храм на Красній площі імені Андрія Боголюбського, за що в подяку й було осліплено Василя Блаженного. Отак усе складно вийшло.

Хоча й тута треба сильно подумать, хто й кого зачислив у святці, бо й по цей день, Москва, яка стоїть на таких дивних піруетах історії, ще й досі являється єдиною в світі європейською столицею, яка ніколи не була хрещеною. Отакечки. Хоча й має найбільшу в світі християнську паству, хоч і не охрещену... Ну не парадокс? Хрестити її, хрестить щосили, як колись зробив із Києвом св. Володимир. Вона зараз має свого Володимира, та ще й Володимировича, то чому ж він зволікає? Тут не треба чухатися, як це робив був Андрій Боголюбський і дочухався...

Позганяв би усіх її мешканців у Москву-ріку, знову би перетовк на твань, охрестив би нарешті кожного, та й сам теж канонізувався у сан рівноапостольного. Й не треба було би знову і знову чергуватися владою з Мєдвєдєвим, який за народною легендою — онук Петербурзького рави-на, що для Росії нетипово. Як нетипово для неї і все інше.

Треба отак встати з ліжка зразу на дві ноги, желатільно на праву, а тоді йти їхати на Петрівку, в те місце, куди переїхав ринок Птічка, й і там купувати манікюрні ножнички, тіко не китайські, а справжні з місцевого метала заліза, вже тоді везти їх на Ладимирське, тіко не в однойменний собор, а на однойменний ринок, хоч він і не біля собору, а навпаки, отам знайти точильника Едюарда і щоб він наточив їх тобі не для рєзки ногтєй, а для стрижки. І от тоді після того йдеш між рядами і шукаєш справжню селянку, а не перекупку, і не найдя її там, ходиш навколо ринку доти, доки знаходиш, і, підойдя, купуєш у ней два стакани чорної смородини.

Плюєш на чотири сторони і їдеш дванадцятими тролейбусами доти, доки не натрапляєш на кондукторшу Настю, в якої викупаєш сто однокопійочних копійок. І везеш їх з пересадками на Ладимерський, тіко вже не ринок, а під собор, і, обходя його тричі, хрестиш копійки й роздаєш їх стам жебракам, желатільно циганської національносте, і тіко після цього береш цими пучками пальцов ножнички й і починаєш стригти смородинки в смислі вистригать з єїх остатки зародків, такий пушок, і, настригши наперсток, з молитвами «Отрікаюся сатани» розвіюєш його, підпалюя на льоту сірниками (ні в койом случаї не зажигалкою, бо в їй нема сірки) на всі чотири сторони.

Купуєш в соборі тричі освячену лампаду і всипаєш у єї смородину й везеш її в Пирогів, де купуєш, знайдя комір-ницю Секлету, сто грам народної водки, після чого її везеш на Ладимерський, тіко не під собор, а під ринок, і даєш в руки точильнику Едюарду, шоб він своїми лічними святими руками перелляв її в твою лампаду, бо він має Божий дар розливати водку (і це доказано) таким образом, що після цього ні в кого не болить на ранок похмільна голова, скіко б хто не випив, лише потім їдеш додому, хрестячись і спльовуючи на всі чотири сторони, і вже там, купивши попередньо коричньовий обгорточний папір із-під випічки просвир, вісім шматків його спалюєш на блюдечці, а той лой, що остався на поверхні, зішкрібаєш і зчищаєш у розчин смородини й лише після цього під домашньою іконою чіпляєш біля своєї вічногорящой лампадки поруч і нехай настоюється у висящом положенії три дні, окружа-ємоя святими щирими молитвами.