Ким Тхюи - Ru

Ґійом поїхав, побувши у мене в Ханої два тижні. У нього не було нічого чистого з одягу, щоб мені залишити. Упродовж наступних місяців я час від часу отримувала поштою випраний і висушений з «Бунс» носовичок, герметично запакований у пластиковому мішечку. В останньому отриманому від нього пакетику лежав квиток на літак до Парижа. Там він призначив мені зустріч у парфумера. Хотів, щоб я відчула пахощі фіалки, ірису, блакитного кипариса, ванілі, любистку... й, зокрема, безсмертнику, про його запах Наполеон казав, що він може відчути рідний край, ще не ступивши ногою на його землю. Ґійом хотів, щоб я знайшла запах, який дасть мені мій край, мій Усесвіт.

Я ніколи не користувалась іншими парфумами, окрім тих, які на прохання Ґійома були створені для мене під час тієї подорожі в Париж. Вони замінили мені «Бунс», вони до мене озиваються й нагадують, що я існую. Одна з моїх сусідок по помешканню чимало років вивчала теологію, археологію й астрономію, намагаючися збагнути, хто нас створив, хто ми такі, навіщо існуємо. І щовечора поверталася додому не з відповідями, а з новими запитаннями. Мене завжди цікавило одне-єдине, воно стосувалося моменту, коли я можу померти. Я мала б вибрати ту мить ще до появи дітей, бо після цього опція «вмерти» пропала. Кислуватий запах їхнього нагрітого сонцем волосся, запах спітнілої вночі спинки, коли їх будить кошмар, запах пилу на їхніх долонях, коли вони виходять зі школи, змушував і змушує мене жити, чудуватися тіні від їхніх вій, розніжуватися від першої сніжинки, розчулюватися від сльозини на їхніх щоках. Діти дали мені виняткову силу подмухати на ранку й втамувати біль, розуміти невимовлені слова, володіти універсальною істиною, бути феєю. Феєю, залюбленою в їхні запахи.

Вайт був залюблений у ao dài [10] Довгий одяг вільного крою (в’єтнам.). , бо в цій довгій туніці жіноче тіло видається дивовижно вразливим і неймовірно романтичним. Якось він привів мене на велику віллу, яка сховалася за рядами кіосків, зведених на території колишнього саду. На віллі мешкали дві сестри, які, старіючи, спокійно продавали свої меблі колекціонерам, забезпечуючи щоденне виживання. Вайт був їхнім постійним клієнтом, тож нам запропонували відпочити на великому дивані з акацієвого дерева, схожому на диван мого дідуся по татові, поклавши голови на керамічні подушечки давніх курців опіуму. Власниця принесла нам чай і шматочки маринованого імбиру. Легенький бриз припідняв поли її ao dài , коли вона нахилилася, щоб поставити чашки між Вайтом і мною. І хоча їй було шістдесят, ми прониклися чуттєвістю її ao dài . Квадратному сантиметру шкіри, який при цьому відкрився, було байдужісінько до руйнівних впливів часу: він далі хвилював. Вайт казав, що цей мацюпусінький простір був його золотим трикутником, його острівцем щастя, його власним В’єтнамом. « It stirs my soul » [11] Він перевертає мені душу (англ.). , — прошепотів він мені між двома ковтками чаю.

Цей трикутник шкіри хвилював і солдатів Півночі, коли вони опинились у Сайгоні. Вони шизіли, коли ліцеїстки в ao dài , наче ті метелики весною, випурхували зі шкільного подвір’я. Тож ця сукня підпала під заборону. Її відмінили ще й тому, що через неї тьмянів героїзм жінок у зеленому кепі, яких можна було побачити на гігантських панно на розі кожної вулиці, вони були одягнені в сорочки кольору хакі з закасаними рукавами на мускулястих руках. Правильно зробили, що відмінили. На те, щоб застібнути на ньому ґудзики треба втричі більше часу, ніж на те, щоб його зняти. Одного різкого руху вистачало, щоб ґудзики-кнопки злетіли і розстібнулися. Моя ж бабуся витрачала не втричі, а вдесятеро більше часу для одягання цієї туніки, бо після народження десятьох дітей її тіло довелося моделювати, по-новому вимальовувати за допомогою спеціальної підставки на тридцять гачечків, щоб дотриматися приталеного силуету цієї вдавано невинної й облудно задушевної сукні.

Тепер моя бабуся дуже старенька, але досі розкішно вродлива, немов королева. Коли їй було років сорок, у своєму салоні в Сайгоні вона для самої себе несла ауру епохи, що відзначалася винятковою красою й розкішшю. Щоранку коло дверей юрмилася когорта комерсантів, які приносили їй свої здобутки. Більшість торговців уже знала її запити. І приносила нові предмети посуду, пластикові, щойно з Європи квіти і неодмінно бюстгальтери для її шести доньок. Оскільки ж у країні йшла війна і ринок був нестабільним, доводилося бути завбачливим. Інколи приносили діаманти. У кожної жінки-в’єтнамки з нашого оточення була лупа для діамантів. Я змалку навчилася виявляти вкраплення в діаманти, бо таке вміння було необхідним для ведення фінансових справ родини. Банківська система була хитка й ефемерна. Тож ма́ла опанувати мистецтво купівлі й продажу золота й діамантів, щоб давати раду заощадженням. Бабуся цілими днями займалася купівлею, ніколи нікуди не виходячи. Між візитами торговців вона приймала друзів чи слуг, які шукали роботу.