Артемiй Кiрсанов - Позивний Бандерас

– Іди погуляй! – суворо кинув комбат вартовому, що стояв біля входу до намету.

Офіцерам буде непереливки, а комбат не хоче, щоб вартовий це чув і потім ляпав язиком по всьому табору.

– Пощастило,– подумав Бандерас, коли вартовий пішов геть.

Офіцери слідом за полковником зникли у наметі. Бандерас прискорив ходу, щоб не пропустити нічого важливого. Біля штабу не було нікого. Мабуть, бійці розуміли, що можна потрапити під гарячу руку полковника, й оминали це місце десятою дорогою. Наблизившись до входу, капітан зупинився і прислухався.

– Його волоцюги вкрали мій бойовий ніж! – почув він сиплий голос майора внутрішніх військ.

Помилитися щодо цього було складно, бо це був єдиний голос, якого Бандерас не чув під час бійки. Бас полковника та самовпевнений баритон командира десантників він добре запам’ятав.

– Сам ти волоцюга! Мої хлопці кров проливають за Україну, а ти людей на Майдані розстрілював, беркутяро! – пролунав у відповідь розлючений голос десантника.

Бандерас прослизнув у намет і, залишаючись непоміченим, зупинився при вході. Він побачив, що вусатий полковник стояв за розкладним столом, а по обидва боки від нього розташувалися майори – десантник і вевешник. Розмова була гарячою.

– Трясця вашій матері! Годі! – прогримів комбат.– Знаєте, у чому в нас проблема? У тому, що ви бавитеся! Командири, бляха! Герої!

Комбат по черзі повертався до кожного з майорів, не визначаючи, хто правий, а хто винен. Поки полковник розпікав підлеглих, Бандерас миттєво склав попередні фізіогномічні портрети учасників конфлікту.

Форма очей комбата свідчила про високі здібності планувати ситуацію на багато ходів наперед. Довгий ніс – що він гарний аналітик. Від нього важко приховати інформацію, усе в нього, мов на долоні. Горбинка на носі вказувала на почуття гідності, вміння ставати в позу й наполягати на своєму. Вуса промовляли про непокірливість і конфліктність. Важка щелепа – про природжену силу. У таких людей краще на шляху не ставати.

Форма обличчя Купола була трикутна: високе чоло, виступаючі вилиці, випнуте трохи вперед підборіддя. Борода-еспаньйолка додавала мужності, а легка щелепа свідчила про великі амбіції майора десантників. Така людина відзначається хитрістю, схильна діяти лише у власних інтересах.

Обличчя Чорного, навпаки, гладко поголене. Отже він контролює себе, свою агресію, емоції, дотримується наказів, дисциплінований, або ж добре імітує слухняність. Повні кругляві щоки – ще той скнара. Те, що вже захопив, зáпросто так не віддасть. А що втупився в підлогу, можна було зробити висновок, що він вважає себе невизнаним, недооціненим. Ніс указував, що його власник образливий, і за можливості зробить усе, аби повернути кривдникові боржок.

«Обидва майори тримаються впевнено,– подумав Бандерас.– Цікаво, однак, хто насправді винен? Десантники пожартували? Чи вевешник навмисно спровокував конфлікт? Навіщо?».

– Хочете, щоб до кінця цього клятого перемир’я бійці перебили один одного? – полковник заглядав просто в обличчя підлеглим.

Суть бійки стала зрозумілою, і залишатися непоміченим далі не було сенсу. Бандерас злегка тупнув ногою по долівці, щоб привернути до себе увагу. Полковник миттєво обернувся на звук.

– Хто там іще?! – грізно запитав комбат.

Бандерас упевнено зайшов до намету.

– Пане полковнику, дозвольте доповісти! Капітан Саєнко, позивний «Бандерас», прибув у ваше розпорядження з групою саперів у кількості трьох бійців! – по формі відрекомендувався Бандерас і простягнув комбатові свої документи.

Комбат узяв документи, уважно їх роздивився, потім пильно подивився Бандерасу в очі й простягнув капітанові руку.

– Полковник Павлійчук, позивний «Батя»,– відрекомендувався комбат, вітаючись.– Нарешті ви прибули, капітане. А то без саперів, як без рук.

Обидва майори теж із цікавістю дивилися на капітана саперів.

– Знайомтеся, капітане, це – майор Моляр, позивний «Чорний».– Батя рукою вказав на вевешника.– А це – майор Коцюба, позивний «Купол».

Комбат не дивився на майорів, даючи зрозуміти, що конфлікт не вичерпано, а відкладено. Бандерас по черзі потиснув руки обом майорам.

– Усі, крім капітана, вільні! – наказав Батя.– І щоб через годину доповіли мені, де цей клятий ніж!

Моляр і Коцюба слухняно вийшли з намету. Батя сів за стіл і знов уважно подивився на Антона.

– Отже, прибули…

– Ніхто не повинен знати, хто ми насправді,– напівголоса відразу попередив Бандерас.– Для всіх ми звичайні сапери.