Артемiй Кiрсанов - Позивний Бандерас

До АТО я працював звичайним барменом у київському рок-пабі. Там я навчився безпомилково читати по обличчях відвідувачів їхні невдоволення та бажання. Вивчати людей, більше слухати, ніж говорити – завжди було моєю усталеною нормою поведінки. Саме тому друзі і прозвали мене мовчазним та уважним Індіанцем. А ще тому, що я нерідко полюбляю палити люльку з веселою «травичкою». Так прізвисько Індіанець до мене і пристало, а вже в АТО стало моїм позивним.

Позаду реготали Мореман і Говерла, які проспали всю ніч, а щойно попрокидалися, одразу почали грати у «морський бій».

– Д-7! – із азартом угадував Говерла.

– Мимо! – радів Мореман.– Б-1!

– Потопив,– сумно констатував Говерла.– Г-5!

– Знову мимо! – втішався Мореман.

– Не може бути! Покажи! – наполягав Говерла.

– Але тоді ти програв! – попередив Мореман.

– Або ти, бо дуриш мене! Показуй!

Мореман відкрив свого аркуша.

– А що це за додаткова смужка? – обурився Говерла.

– Ти що – мови не знаєш? – знущався Мореман.– Це Г, а це – тверда «Ґ»!

– Я так і знав, що дуриш! – образився Говерла.

– Це, Говерло, називається військовою хитрістю українського флоту!

– Тобто, як?

– А так, що флот у нас є, але ніхто не знає де! – пояснив Мореман.– Учись, Говерло, і залишайся непереможним!

Від реготу Моремана обличчя Бандераса скривилося.

«Здається, командир незадоволений групою,– одразу збагнув я.– Але грати у мовчанку та приховувати злість – не на користь спільній справі».

– Давно не були вдома, командире? – наважився запитати я.

– Дев’ятнадцять років,– стримано відповів Бандерас.

Я відразу зрозумів, що важкі думки командира були саме про повернення в рідне село. Дев’ятнадцять років – це не жарт. Щось у нього тут сталося. Але з виразу обличчя Бандераса я помітив, що розпитувати не варто. Тож перейшов одразу до справи.

– У нас, у розвідників є таке правило, якщо когось щось хвилює, то це треба неодмінно обговорити…– почав я здалеку.

– І що ж тебе хвилює, Індіанцю? – нарешті глянув на мене Бандерас.

– Я бачу, наше товариство вам не дуже подобається. Можна запитати, чому?

Мореман і Говерла аж затихли, прислухаючись до нашої розмови.

– Мені взагалі мало хто подобається, сержанте! – по паузі промовив Бандерас.– Для мене головне – виконати наказ: виявити і знешкодити диверсанта. Якщо цей Ходок існує, то я збираюся його впіймати.

– Кажете так, наче самі будете його ловити,– завважив я.– Ми ж тут, щоб вам допомогти. Чи не так?

– Ваша допомога знадобиться тільки при затриманні,– твердо промовив Бандерас.– У всьому іншому будете діяти як звичайні сапери.

– Тобто ви нам не довіряєте? – не стримавшись озвався Говерла.– Не варто нас зневажати! Може, ми диверсанта знешкодимо раніше за вас! – зазначив він.

– Будь-якому диверсанту за кілометр видно, що ви розвідники, а не сапери,– спокійно відповів Бандерас.– Не треба ні за ким стежити без наказу. Бо тільки заважатимете мені.

– То що ж ви пропонуєте нам робити? – поцікавивсь я.

– По-перше, виконувати мої накази. По-друге, триматися розкуто і невимушено.

– По-третє, не лізти поперед батька в пекло,– весело додав Мореман.– Я правильно зрозумів?

– Саме так,– дещо лагідніше відказав Бандерас.

Я глянув на годинник, який показував три п’ятірки. Мені подобалося, коли годинник показував однакові цифри, окрім чотирьох поспіль одиниць. «Якщо змогли домовитись – усе буде гаразд»,– заспокоював я сам себе. Узагалі нумерологія була моїм справжнім захопленням. Ще давньогрецький філософ і математик Піфагор стверджував, що Всесвіт ґрунтується на числах. Тож я мав улюблені цифри, що віщували вдачу, і ті, які попереджали про небезпеку або пророкували біду.

Ми саме проїжджали згорілий почорнілий мікроавтобус, що лежав на узбіччі. Я навмисно трохи збавив швидкість, щоб краще роздивитися.

– Дивись, Моремане, ось вона, та маршрутка, яку по телеку показували! – випередивши мене, вигукнув Говерла.

– Де? – посунувся до вікна Мореман.

Одразу за маршруткою стояв дороговказ: «с. Веселе». Він був ущент покраяний кулями й осколками мін. Бандерас ураз спохмурнів, мов чорна хмара. Зрозуміло, у маршрутці загинули його односельці.

– Веселе село! – недоречно зіронізував Мореман.

– Досить жартів! – несподівано різко обірвав його Бандерас.

– Плюс,– озвався Мореман, розуміючи, що передав куті меду.

Ми під’їхали до блокпоста на роздоріжжі. За ним наше місце призначення – табір батальйону Збройних сил України. Над блокпостом майорів синьо-жовтий прапор. Я радів, що повернувся на передову. Не можу сидіти вдома, коли ворог топче мою землю, а особливо, якщо він прикидається українським військовим. Клятий диверсант! Як його шукати серед своїх і гадки не маю! Аналізувати, копирсатись у брудній білизні – це не моє. Хай про це подбають інші. Дивитися в очі побратимам і підозрювати – це не для мене! А от затримати російського диверсанта – готовий хоч зараз! Тільки вкажіть на нього. Наказ треба виконати – знайти цього покидька та знешкодити.