Артемiй Кiрсанов - Позивний Бандерас

– Мене це чомусь не дивує. Але поки що не розумію, до чого тут я.

– Це ще не все! – промовив Яременко й дістав із теки ще один файл, у якому лежав аркуш у клітинку, вирваний зі шкільного зошита.

– Цього анонімного листа два дні тому знайшов комбат нашого батальйону біля Веселого. Хтось устромив його у шпарину штабного намету.

Я взяв файл і прочитав: «Задержите диверсанта Ходока! Эта тварь сидит на вашем блокпосту. Это он навел на маршрутку. Жертв может быть больше. Остановите Ходока!».

Я склав лист і знову почав прокручувати інформацію в голові. Якщо диверсант дійсно «сидить» в українському батальйоні біля Веселого, то, швидше за все, він є нашим солдатом чи офіцером Збройних сил України.

– Щось відомо про цього Ходока? – запитав я.

– Нічого. Його позивний ніколи не фігурував у радіоперехопленнях. Але й це ще не все…

Генерал-майор знову зазирнув до теки, дістав із неї особову справу й передав мені. Я відкрив її та побачив фотографію інтелігентного чоловіка років сорока п’яти у чорному цивільному костюмі. Тонкі губи чоловіка посміхалися неприємною саркастичною посмішкою.

– Це полковник запасу ГРУ РФ – Константинов Георгій Якович,– прокоментував Яременко.– Позивний – «Манекен». Ми отримали радіоперехоплення про те, що бойовики дуже чекають на нього саме у цьому регіоні.

– Забагато уваги для маленького села,– зауважив я.

– Отож,– погодився Яременко.– Можливо, Ходок і Манекен – ланки одного ланцюга.

– Скільки бійців у батальйоні?

– Батальйон нараховує більше двох сотень бійців особового складу, серед яких рота добровольців-нацгвардійців, рота десантників та підрозділ вевешників, що здійснює контрольно-пропускний режим на стратегічно важливому перехресті.

– Знайти у такому Вавилоні диверсанта важче ніж голку в копиці сіна,– розмірковував я вголос.– Відомо, хто передав записку до штабу батальйону?

– На жаль, ні.

– Чи можна довіряти цій інформації? Чи це чергова провокація російських спецслужб для дестабілізації атмосфери в батальйоні?

– Цю головоломку вам і доведеться розв’язати,– промовив Яременко, наче я вже погодився взятися за справу.

– Чому саме мені? – вагався я.

– Ви ідеальна кандидатура! Маєте досвід слідчого, знаєте місцевість біля Веселого, у разі потреби зможете налагодити контакт із місцевим населенням.

– Але я повторюю, що не збираюся повертатися до СБУ.

– Цього і не потрібно,– заспокоїв Яременко.– Залишайтеся сапером. Це навіть краще для конспірації, на випадок, якщо в батальйоні справді діє диверсант. Для допомоги отримаєте загін із досвідчених військових розвідників зі спеціальною підготовкою. Теж під виглядом бійців інженерно-саперних військ.

– Розвідники і контррозвідники – зовсім різні професії.

– От і обкатаєте хлопців. Зараз нам конче бракує кваліфікованих кадрів.

– Я ніколи не працював у таких умовах…

– У мене немає часу на умовляння,– одразу урвав мене Яременко.– Погоджуєтеся чи ні?

Яременко свердлив мене поглядом. Мені було важко прийняти це рішення, але і відмовитись я не міг. Хоч і ненавидів рідне село, але був шанс урятувати близьких мені людей від повторної диверсії.

– Коли вирушати? – запитав я.

– Час на збори до вісімнадцяти нуль-нуль! – задоволено відповів Яременко.– Вам потрібно мати позивний, за яким будете виходити на зв’язок.

– Бандерас,– майже без роздумів відповів я.

– Це щось націоналістичне?

– Ні. Антоніо Бандерас – голлівудський актор,– пояснив я.– Так мене колись дівчина прозвала за запальну вдачу… Ще у Веселому… В іншому житті.

– Бандерас так Бандерас,– підсумував генерал-майор.– Приєднаєтеся до своєї групи в Острі. Документи та спорядження отримаєте на місці. Виконуйте!

Я підвівся і попрямував до дверей.

– І ще одне,– зупинив мене Яременко.– Ходок потрібен нам живим. Так що контролюйте свою запальну вдачу, Бандерасе.

– Плюс 1 1 Плюс – термін, поширений серед військовиків у зоні АТО, запозичений у радіозв’язківців, має багато значень, як от: слухаюсь, згоден, виконую, все добре та чимало інших.– Прим. ред. ,– спокійно відповів я та вийшов із кабінету.

Якермував із четвертої години ночі, тому трохи стомився. Перед тим машину вів сам Бандерас, який наказав усім відпочивати. Зараз капітан сам уже трохи відпочив і сидів поруч, задумливо вдивляючись у краєвиди. Судячи з напруженого обличчя Бандераса та закритої пози, думки у нього були дуже важкі. Цікаво, про що він думає? І що він узагалі за людина? Поживемо – побачимо!