Артемiй Кiрсанов - Позивний Бандерас

– Там щось відбувається,– промовив Індіанець, зупинивши машину.

Я вдивився у натовп, що складався із солдатів різних родів військ, які скупчилися утворивши щільне коло. Над плацом на БТРах та вапнякових виступах кар’єру теж зібралися бійці. Усередині кола відбувалась якась метушня, але що саме – неможливо було розгледіти.

– Ходімо глянемо! – азартно запропонував Мореман.

Ми зібралися були вийти з машини, аж раптом пролунала команда Бандераса.

– Залишайтеся тут, біля машини! Поводитися природно, невимушено, не привертати уваги! Індіанець за старшого! Я до штабу.

– Плюс, командире,– чітко відповів Індіанець.

– А у вас що – язики повідсихали?! – суворо звернувся Бандерас до нас із Мореманом.

– Плюс, плюс! – відповіли ми один за одним, і Бандерас удовольнившись, швидко вийшов із машини та попрямував у бік натовпу.

– Теж мені Антоніо Бандерас,– невдоволено пробуркотів Мореман, якого позбавили розваги.

– Угамуйся! Адже він – командир! – заперечив я.

В армії завжди так: пункт перший – командир завжди правий! А коли він не правий, то дивись пункт перший.

– Давай, Куполе! Бий! Так його! Не здавайся, Чорний! – збуджено й голосно вигукували підбадьорливі слова солдати в одязі внутрішніх військ і десанту. Судячи з гармидеру та лайки, неважко було здогадатися, що там, усередині кола, хтось б’ється. Бандерас намагався хоч щось розгледіти, але через невеликий зріст, усі його спроби залишилися марними – солдати стояли дуже щільно. Раптом із БТРа до Бандераса простягнулася чиясь рука.

– Давай-но сюди, братику! Звідси краще видно,– запропонував велетень-бородань у десантному береті з типовим татуюванням «ВДВ» на плечі.

– Дякую! – промовив Бандерас у відповідь і, вхопившись за руку велетня, виліз на броню.

Із БТРа все було видно, мов на центральній трибуні стадіону. Всередині кола завзято билися двоє кремезних вояків – високий м’язистий блондин у смугастому тільнику та присадкуватий кремезний здоровань у чорній формі майора внутрішніх військ. Бійці зосереджено завдавали удари один одному, ухиляючись та активно пересуваючись, а відтак збивали рясну куряву. Обличчя в обох уже кривавили.

– Що відбувається? – поцікавився Бандерас у велетня.

– Наші з беркутами знову зчепилися,– відповів бородань, не відводячи очей від бійки.– Біда з цим перемир’ям…

– Ваші? – перепитав Бандерас.

– Ну, так – ВДВ! – дещо здивовано промовив боєць-велетень, та щосили вигукнув.– Давай, Куполе! Покажи йому, командире!

Отже у таборі вочевидь проблеми з дисципліною, виснував подумки Бандерас. Раптом почулося ревіння мотора і він помітив закамуфльований позашляховик, що швидко в’їхав на плац, ледь не покалічивши солдатів. Із авто вискочив вусатий полковник, із багряним від люті лицем. Розштовхуючи солдатів, полковник увірвався в коло.

– Припиніть негайно! – несамовито гаркнув підлеглим.

Десантник і вевешник захекані, розійшлися в різні боки, але й далі з ненавистю дивилися один на одного.

– Що тут відбувається, трясця вам у печінки?! – вилаявся полковник.

– Обмінюємося навичками рукопашного бою, пане комбате,– відновлюючи дихання, якомога спокійніше відповів блондин.

– Я вам, бляха, обміняюсь! – проказав полковник крізь зуби.– Усім розійтися по позиціях! Куполе і Чорний, опорядіться! Чекаю на вас у штабі!

Полковник розвернувся і швидко пішов геть. Розчаровані солдати також почали розходитися. Заводії-командири заходи5лися обтрушувати запорошену форму. Бандерасу залишилося тільки з’ясувати причину конфлікту. Для цього треба було потрапити до комбата, який мав бути попереджений про приїзд їхньої групи.

– Ще раз дякую, солдате! – простягнув руку бороданю і відрекомендувався: – Капітан Саєнко!

– А мене Бородою звуть,– міцно потиснувши Антонові руку, промовив десантник.– Раптом щось механічне треба полагодити, звертайтеся,– додав він із щирою посмішкою.

– Неодмінно,– запевнив Бандерас десантника і швидко зістрибнув із бронемашини. Він побачив, що Купол і Чорний уже рушили слідом за комбатом до штабного намету, і намагався не випустити їх із поля зору.

Штабний намет був розташований у самому центрі табору. Бандерас ішов слідом за офіцерами, але навмисно не наздоганяв. По-перше, комбату зараз вочевидь було не до приїзду саперів. По-друге, цікаво було поспостерігати за тим, як завершиться конфлікт між учасниками бійки.