Кирило Круторогов - Бомбардир

Що ж, будемо сподіватися, що мені пощастить. У дверях я відкашлявся, щоб привернути до себе увагу. Дівчина обернулася.

– Ви стригтися? – спитала вона. Голос виявився приємним, досить низьким. Вік наче збігався. Лишалося впевнитись.

Я всміхнувся.

– Авжеж. Але мені порадили звернутися до Насті…

– Це я і є.

– Чудово! А я вже боявся, що до вас за тиждень треба буде записуватися.

– Ох, ви перебільшуєте.– Прикинувши мій зріст, Настя трохи опустила крісло й дістала із шафки строкату перукарську накидку.– Я б, звичайно, не відмовилася від такого напливу клієнтів,– казала далі вона,– але в нас чомусь стрижуться там, де дешевше… Ви ж не місцевий, правда?

– А ви уважна.

– Це професійне. Поки стрижу, встигаю запам’ятати все до дрібниць…

Настя виявилася з тих, про кого кажуть «широка кістка». При цьому в неї була струнка талія, високі груди й пухкі, красиво окреслені губи. Зелені, з котячим розрізом очі ледь помітно підведені, макіяжу рівно стільки, що він практично непомітний. Одягнена небуденно. Високі підбори, вистояти на яких цілий день – подвиг, кофточка в обтяжку, вузькі джинси від гарної фірми і явний надлишок золота. Крім обручки, ще кілька перснів, дутий браслет на правому зап’ястку, масивний ланцюжок на шиї з досить незграбним кулоном – Марія з дитиною. Довговолоса білявка – з тих, на яких уже років із дванадцяти зупиняються погляди чоловіків.

– Як стрижемося? – Настя оглянула мою розпатлану гриву.

– Ну, оскільки мою зовнішність уже ніщо не врятує, головне – не погіршити. На ваш розсуд.

– Я багато можу розсудити,– усміхнулася вона.– Щось у стилі панк?

– Мабуть, не варто. Я людина традиційна.

– Добре,– дівчина взялася за ножиці.

Працювала вона дуже швидко, точно і якось хвацько. Мені подобалося спостерігати за нею, а від її дотиків у мене мурашки бігли по спині. Дійсно – майстриня.

– Настю, ви просто чарівниця… Як би переманити вас до нас у столицю?

– А, то ви з Києва?! – зацікавилася вона.– Була там тільки раз. Мені сподобалось… А хто вам порадив звернутися до мене?

– У нас із вами є один спільний знайомий… Мабуть, забули давнього друга?

– Друга? Хто б це міг бути? – Вона глянула з цікавістю.

– Шкільних часів. Ваш однокласник… колись навіть захистив вас від несправедливих обвинувачень.

– Невже Сергій Гайдук?! – вигукнула молода жінка.

Я розсміявся:

– Згадали! Саме він.

– Це серйозно? – здивовано й протяжно мовила вона.– Ви знайомі?

– Більш-менш. Я працюю у футбольному журналі і…

– Ото новина! – вона відступила на крок, сплеснувши руками.– А Сергійко просто молодчина, досяг свого!..

– Але ж ви знаєте, Настю, як важко його розговорити!

– Це точно! – Вона знову взялася за ножиці.

– Я саме збирався дещо про нього написати… про дитинство і юність. А він тільки відмахується. Мовляв, їдь у Марганець, поговори з Настею…

– Ви серйозно?!

– Авжеж! Вона, каже, багато розповість, людина надійна.

– Боюся, дещо йому не сподобається! – усміхнулася Настя.– Та ні, Сергій, певно, пожартував. Ми ж із ним… я його навіть в «Інстаграмі» знайти не змогла, щоб підписатись… А тут ви!

– Давно не бачилися?

– Дуже.– Ножиці і далі цвірінькали над моєю маківкою.– Я за цей час устигла школу закінчити, до університету вступила, провчилася три курси, заміж вийшла, сина народила… Стільки всього… І раптом він про мене згадав! Ото друг, чи ти ба!

Мені вчулася в її голосі іронія, але я відразу збагнув, що за цими словами ховається образа. Настя змовкла, зосереджено закінчуючи роботу.

– Ну от…– нарешті мовила вона.– Готово! Миємо?

– Що? – Я був розчарований. Ниточка, яку мені вдалося простягти між Сергієм і цією молодою жінкою, з якоїсь незрозумілої мені причини обірвалася.

– Голову миємо? – Вона раптом усміхнулася.

– Обов’язково!

Мені довелося переміститися до мийки, потім повернутися в крісло, де Настя висушила феном мою зачіску, що елегантно зменшилась, і завершила всю процедуру коротким слівцем: «Усе!»

Я поліз по гроші, але вона раптом мовила, трохи затнувшись:

– Знаєте… Клієнтів однаково немає… Давайте я пригощу вас кавою. Правда, у мене тільки розчинна. Та й цукор скінчився.

Я був готовий і не на таке, аби тільки вона розмерзлася й розговорилася.

За кілька хвилин ми вже сиділи за столиком у закутку, звідки було видно двері до перукарні. У Насті кілька разів дзвонив мобільний, але вона, не дивлячись, скидала виклики.